18. Земельний фонд України: сутність, структура і регіональні особливості.

Забезпеченість України с/г угіддями дуже висока і становить 0,8 га на одного жителя. Рівень с/г осво­єння території країни сягає 70 %, але досить різний по областях. Розораність – 57%

У структурі грунтового покриву України доміну­ють різновиди чорноземів, поширені майже на 55 % площ орних земель. 10 % ор-них земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, є також каштанові, підзолисті, сірі лісові, солонцюва-ті, лужні та ін. Останніми роками змешується шар гумусу, особливо в чорноземах, наявну процеси різноманітної ерозії грунтів. У зв'язку з цим погірш родючість грунтів. Тому подальший роз­виток землеробства має передбач і заходи щодо відновл родючості грунтів, рекультивації земель, ви­лучених із с/г обороту.

Для У. характерний високий рівень освоєння те­риторії. Найвищий рівень мають західні і центральні області, Донбас і Придніпров'я. В Степовій і Лісост

зонах рівень розораності перевищує 70%. Од­ним з наслідків цього є те, що частка ерозійних процесів перевищує третину загальної площі ріллі. Така ситуація потребує радикальних заходів щодо зниж. частки ерозованих земель.

В У є значні територіальні відмінності в земле­забезпеч насел. Так, у Закарпатській області забез­печ ріллею становить 0,15 га на одного жителя, в півд областях — до 1,5 га, (у середньому 0,65 га.) За рівнем забезпеч ріллею Укра­їна займає одне з перших місць в Європі.

Терито­рія України придатна для вирощування всіх культур помірного поясу. Проте для одержання гарантова­них урожаїв на півдні України необхідно застосову­вати штучне зрошування, оскільки тут випадає міні­мум опадів влітку, а також можливі засухи. Необхідно підвищіти ефективність викор грунтів на всій тер Ук шляхом формування продуктивної та високоефективної с-ми землекор як надійної основи розв’язання продовольчої системи.

19. Регіональні особливості розселення населення України.

Сучасна географія розселення населення і трудових ресурсів України склалася історично й істотно залежить від рівня продуктивних сил. Термін розселення - це розміщення населення по території країни і форми його територіальної організації у вигляді системи поселень.

у процесі еволюції розвитку суспільства і його інтеграції розселення населення, як правило, здійснювалось:

на шляхах і річкових перетинах (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Миколаїв, Херсон, Черкаси);

на узбережжі моря ( Одеса, Севастополь, Керч, Маріуполь, Іллічівськ);

сухопутних шляхах, де інтенсивно йшов товарообмін (Стрий, Івано-Франківськ, Коломия, Чернівці, Мукачево, Луцьк, Рівне, Житомир, Конотоп, Харків);

у містах, що виникли як центри гірничодобувної промисловості (Донецьк, Макіївка, Кривий Ріг, Марганець, Нововолинськ, Новий Розділ, Калуш, Борислав, Стебник та ін);

у містах - курортних центрах (Ялта, Євпаторія, Феодосія, Трускавець, Моршин та ін).

У Криму і Карпатах розселення здійснювалось вузькими смугами в долинах річок і водорозділів у вигляді поселень і хуторної системи (села, хутори, причілки, присілки).

Як бачимо з наведеного, основними чинниками розселення, втому числі його інтенсивності та напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил), природні та демографічні. Найважливішими є соціально-економічні чинники, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст, і значний приплив сільського населення до них. Це призвело до постійного зростання міського населення і, великою мірою, збільшення його питомої ваги в структурі розселення