119. Основні напрями теоретичних досліджень в укр. Ек-ній літературі 90-х рр хх ст.

Разом із тим на роз-к Укр.ек-ки негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном, змен­шення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівар­тість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки.

Усі ці проблеми привертали увагу науковців, з'являється низ­ка публікацій, присвячених обґрунтуванню концепції структур­ної перебудови, і передусім трансформації промислового комплексу, питанням оптимізації галузевої структури національного виробництва, забезпечення його конкурентоспроможності на сві­тових ринках.

Так, у колективній монографії «Рьіночньїе трансформации в переходной зкономике» доволі детально досліджено мету й об'єкти структурних перетворень у промисловості України, ствер­джується, що «ефективнішою вважається та структура виробниц­тва, в якій частка проміжної продукції (сировини, палива, матері­алів) буде відносно меншою, а частка кінцевої продукції (спожив­чих та інноваційних товарів)-— відповідно більшою» . Щодо наявної структури промислового виробництва в Україні, то, на думку авторів, вона є «нераціональною як з економічної, так і з соціальної точок зору, оскільки в ній переважають еколо­гічно шкідливі виробництва», а відтак вона потребує кардиналь­ної трансформації передусім у бік наукоємних виробництв .

Цим проблемам присвячено й монографію В. Коломойцева «Восстановлеиие и структурная трансформация промьішленного комплекса Украиньї». Автор як основу структурної політики роз­глядає політику промислову, «що визначає стратегію і тактику розвитку промислового комплексу та його структурну трансфор­мацію», головними складовими якої є проблеми енерго­збереження, досягнення енергетичної безпеки держави й організа­ції імпортозамісного виробництва. Основою промислової політики України, па його думку, має стати посилення конкурентоспромож­ності національної економіки. Але, зосередившись на питаннях структурної переорієнтації промислового комплексу країни, автор залишає поза увагою конче важливі проблеми інституціонально-структурних перетворень складових цього важливого процесу.

Утім, як доводить досвід, за умов перехідної економіки струк­турна перебудова насамперед має спрямовуватися на формування та розвиток ринкового середовища. З огляду на це для України й у теорії, і на практиці на перший план виходить проблема обгрун­тування та здійснення комплексу інституціональпих реформ: приватизація та законодавче закріплення прав інституту приват­ної власності, формування конкурентного середовища, вдоскона­лення інституту права, становлення правового поля господарю­вання, розвиток фінансових інститутів, обмеження й ліквідація тіньової економіки тощо.

Наприкінці 1990-х років такий комплексний підхід до аналізу суті та спрямованості структурної політики стає основою бага­тьох економічних досліджень. Так, П. Єщенко, розглядаючи особливості формування структурної політики за умов трансформації економіки, зосереджується не лише на макроекономічних по­казниках та аналізі структури промислового виробництва, а й на особливостях формування нової структури власності, соціальної структури суспільства. Він стверджує, що найважливішим зав­данням у процесі трансформації української економіки є необ­хідність «подолати економічні, політичні, інституційні перепони, що стримують рух економіки України до нової моделі розвитку» .Отже, наприкінці XX — на початку XXI ст. істотно розширю­ється сфера наукових досліджень проблем структурної перебудо­ви української економіки, в центрі уваги українських учених опиняються окремі Інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічно­го розвитку й структурної трансформації економіки іпституціо-нальну модернізацію. Усе це дає підстави стверджува­ти, що, па думку багатьох українських економістів, саме інсти-туціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проб­лематики структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.

120. Дайте загальну характеристику теорії та практики структурної перебудови української економіки за часів незалежності.

В умовах перехідної економіки структурна перебудова повинна переду­сім спрямовуватися на формування та розвиток ри­нкового середовища. У зв’язку з цим для України і в теорії, і на практиці на перший план виходить проблема обґрунтування та здій­снення комплексу інституційних реформ: приватизація та законодавче закріп­лення прав інституту приватної власності, формування конкурентного середо­вища, удосконалення інституту права, становлення правового поля госпо­дарювання, розвиток фінансових інститутів, обмеження та ліквідація тіньової економіки тощо.

Наприкінці 90-х років такий комплексний підхід до аналізу суті та спря­мованості структурної політики стає основою багатьох економічних дослі­джень. Так, П. Єщенко, розглядаючи особливості формування структурної політики в умовах трансформації економіки, зосереджується не лише на ма- кроекономічних показниках та аналізі структури промислового виробницт­ва, але й на особливостях формування нової структури власності, соціальної структури суспільства. Він стверджує, що найважливішим завданням у про­цесі трансформації української економіки є необхідність «подолати еконо­мічні, політичні, інституційні перепони, що стримують рух економіки України до нової моделі розвитку».

Інституціональні складові трансформаційних процесів стали предметом об­говорення ряду наукових конференцій та цілого ряду теоретичних досліджень. Так, автори монографії «Стратегия структурной перестройки промышленности» стверджують, що «одним з найважливіших елементів стратегії структурної перебудови національної економіки виступають інституціональні перетворен­ня, під якими прийнято розуміти формування системи ринкових інститутів, які спрямовані на підвищення ефективності відтворювальних механізмів суспіль­ного виробництва. Ядром інституціональних перетворень виступають відноси­ни власності. Останні пронизують усю систему економічних відносин. Інститут власності дозволяє сформувати цілеспрямовані настанови стратегії структурної перебудови національної економіки».

Отже, наприкінці ХХ — початку ХХІ ст. істотно розширюється сфера на­укових досліджень проблем структурної перебудови української економі­ки, в центрі уваги українських учених опиняються проблеми створення ін- ституційної структури ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічного розвитку та структурної трансформації економіки інституціональну модернізацію. Все це дозволяє зробити висновок, що на думку багатьох українських економістів саме інституціональний підхід створює можливість комплексно охопити проблематику структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінуючим в їх дослідженнях на межі тисячоліть.

Таким чином, за роки незалежності економіка України та її економічна думка пройшли складний і неоднозначний шлях до формування основних засад ринкової економіки, який у 2006 р. завершився визнанням світовою спільнотою економіки України як ринкової, що підтверджувало, незважаю­чи на безліч негативних моментів, його безперечну правильність.

1

2

3

4

5