101.Інтернаціоналізація та глобалізація світового гос-ва останньої третини хх-почат.ХхІст. Та її відображення в економічній думці.

Складовою глобалізаційі-шх процесів, а також характерною ри­сою сучасного етапу розвитку світового господарства є сталий розвиток міжнародної торгівлі й розширення потоків капіталів. Сучасне виробництво, що ґрунтується на новітніх технологіях, наштовхнулося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, що стимулювало прагнення країн збільшувати експорт. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбува­ється не лише за рахунок розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будівництва під­приємств, що вироблятимуть ці товари. Посилення спеціалізації виробництва зумовлює до перетворення великих сучасних компа­ній. Сучасні компанії перетворюються на транснаціональні корпорації (ТНК). Інвестування набуває форм прямих капіталовкладень. Сьогодні рівень міжнародної торгівлі набагато вищий, ніж будь-коли. У пій задіяний значно ширший набір товарів та по­слуг. Але найголовніша відмінність полягає в інтенсивності фі­нансових потоків та рух капіталів. Сучасна світова економіка, прив'язана до «електронних грошей», які існують лише у вигляді цифр на моніторі комп'ютера, не має аналогів у минулому.Проникнення ТНК до інших країн супроводжується привне­сенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва і

нових виробничих відносин. За підтримки національних урядів руйнуються соціальні структури традиційних суспільств, адже міжнародні корпорації перетворюють їх відповідно до «міжнарод­них стандартів». Побут, культурні цінності, економіка в різних регіонах світу стають дедалі схожими. Цій уніфікації суспільств та економік сприяють потужні потоки капіталу між країнами, що вимагають єдиних правил гри. На противагу попереднім підходам, що характеризува­лися порівняно високим рівнем незалежності національних еко­номік і більшою свободою прийняття рішень, у новій глобалізо-вапій міжнародній економіці залишається дедалі менше можли­востей для національних автономій. Це, звісно, призводить до втрати керівництва національних економік контролю в управлін­ні господарським розвитком країни і, зокрема, в таких ключових сферах, як «рівень державних витрат». Глобалізація економіки практично внеможливлює регулювання ринку і системи вироб­ництва в країні на національному рівні.

Глобалізація набуває різного сенсу залежно від того, чи йдеть­ся про окрему компанію, галузь, країну, або про світове вироб­ництво загалом. Глобалізація фінансового капіталу випробувала концепції рів-' новажного розвитку ринкової економіки на основі ліберальної економічної політики. Класична і неокласична економічні теорії спиралися на раціональну основу пізнання, на досконалість знань. Але вже Хайєк стверджує, що абсолютне знання на основі сучасної інформації не існує і неможливе, а отже, рівноважного стану не можна досягти і в умовах централізованої економічної системи, і тому тільки ринок може з найменшими витратами уникнути втрат від асиметрій, що виникають. Хоча Пригожий (брюссельська школа) стверджує, що саме хаос породжує поря­док. Але це означає, що теорія «економіки раціональних очіку­вань» повинна стати надбанням історії економічних ученьГі

Глобалізація,, збільшивши простір і глибину фінансових рин­ків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної нестійкості. У кредитних відносинах також відбулися серйозні зміни. Суб'­єктивна оцінка у зв'язці «кредит—застава» — реальність. Цін­ність застави залежить від того, яку суму готовий позичити банк його власнику. Особливо це характерно у відносинах центру і пе­риферії на постсоціалістичному просторі, де кредитні ризики ду­же великі. А кредитний ризик веде до збільшення ставки процен­та. Тут відносини «дикого капіталізму», а Дж. Сорос називає його «бандитським капіталізмом».Для сучасного періоду розвитку світового господарства хара­ктерним також с посилення ідеології інтернаціоналізації та кон­солідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, що дедалі більше вимагав активного обміну між багатьма країнами та уні­фікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту чи імпорту одного товару, країни перейшли до міжнародних угод.Стосовно посилення ідеології інтернаціоналізації та консолі­дації у світовому господарстві необхідно зазначити, що нині на авансцену світового економічного життя виходять нові учасники,

які, поряд із традиційними, стають головними законодавцями моди у світогосподарських процесах.Так, сьогодні виокремлюють вісім нових основних суб'єктів, що справляють вирішальний вплив на світогосподарські процеси. Це:-міжнародні організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Продовольча і сільськогосподарська організаціяОб'єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ);

країни «Великої сімки» — С7 (чи вісімки, С8, разом із Росією);регіональні організації, яких налічується близько 60;2)багатонаціональні корпорації (понад 60 тисяч);3)інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди,страхові компанії); 4)неурядові організації; 5)великі міста; 6)окремі видатні особистості (науковці -— лауреати Нобелів­ської премії, університетські професори, відомі фінансисти, під­приємці та ін.) Таким чином, глобалізація стала постійним чинником внутріш­ньої та міжнародного економічного життя.