98.Визначте причини виникнення та охарактеризуйте зміст і основні теорії економічного неоконсерватизму.

Економічний неоконсерватизм — сукупність економічних теорій нової неокласики 60—80-х рр. ХХ ст., що здобули практичну реалізацію у сфері економічної полі­тики. Ґрунтується на трьох основних напрямах нової неокласики: теорії монета­ризму, теорії економіки пропозиції та теорії раціональних очікувань. У сфері державної економічної політики передбачає послідовне управління неінфляцій- ним зростанням грошової маси, визнання пріоритетності виробництва (пропози­ції) і провідної ролі приватного підприємництва, дерегулювання певних сфер гос­подарства і приватизацію окремих секторів економіки, лібералізацію податкової системи, відмову від бюджетного впливу на економічні процеси, скорочення со­ціальної інфраструктури та соціальних програм.

Від 80-х років XX ст. у розвинених капіталістичних країнах нєоконсереатизм охоплює три основні напрями нової неокласики:

1)'монетаризм, або чиказька школа неолібералізму (М. Фрід-мен) — центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'я­заний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредит­ного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика за­безпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неіінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком;

2. теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, 1 і. Робертс, Р. Манделла), згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умо­вою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

3. нова класична м акр о економіка — теорія раціональних очі­кувань (Дж. Мут, Р. Лукас, Т. Сарджепт, Н. Воллес), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й ней­тралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін)політику уряду.

Важливою складовою неоконсерватизму також є теорія еконо­міки пропозиції, або септш-сайд економіка (економісти Артур Лаффер, П. Робертс, Р. Манделла, журналісти Дж. Гілдер, Дж. Ван-ніскі, конгресмен Дж. Кемп), яка доповнювала монетарні форми та методи регулювання економіки й була створена після кризи 1974—1975 рр.; вона, по суті, стала теоретико-методологічним підґрунтям «рейганоміки». Ця теорія, подібно до монетаризму, ви­ходить із неокласичної рівноважної схеми, а критику кейнсіанства зосереджує на проблемі інвестиційної функції капіталу.

99. Визначте причини та охарактеризуйте заходи неоконсервативних реформи: «тетчеризму» та «рейганоміки».

У 1970-х роках у Великій Британії уповільнилося зростання виробництва, почастішали циклічні кри­зи, подовжилася фаза депресії. Показники темпів інфляції сягнули рекордних. Спроби лейбористського уряду подолати труднощі по­силенням державного регулювання економіки виявилися марними.

Вирішити економічні проблеми у 1980-х роках мав уряд консерваторів на чолі з М. Тетчер. Економічна політика й комплексне рефор­мування економіки Великої Британії увійшли в історію під назвою «тетчеризм».

М. Тетчер відмовилася від жорсткого державного регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації — монетаризму. Програма, що являла собою різновид неоконсерватизму, мала на меті довес­ти, що соціал-демократична стратегія неокейнсіанства вичерпала свої мож­ливості, тому потрібно розблокувати економіку від гіпертрофованого дер­жавного втручання. Проголошені в програмі денаціоналізація і привати­зація, дерегулювання, дебюрократизація означали підтримку підприємниць­кої ініціативи, крайній індивідуалізм. Також уряд здійснював політику ско­рочення витрат і оподаткування, відмови в субсидіях підприємствам, що збанкрутували, приборкання влади профспілок.

Програма подавалася як політика рівних можливостей для всіх. М. Тетчер переконувала англійців, що всі працездатні громадяни мають самі себе забезпечувати. Згортання соціальних програм пояснювалося тим, що меншість населення, яка потерпає від злиднів, перейшла під опіку благодій­них організацій.

В ідеологічному плані «тетчеризм» повертав англійське суспільство до традиційних «вікторіанських» моральних цінностей: поваги до сім’ї, релі­гії, закону і порядку, ощадливості, акуратності, працьовитості на противагу корупції, хабарництву, розбещеності, бездуховності масової культури.

Реформи заторкнули всі сфери життя країни. Одним із перших кроків бу­ло ухвалення законів, що обмежували права профспілок на оголошення страйків, а також законів, які давали уряду змогу вистояти в боротьбі зі страйкарями. У соціальній сфері Тетчер застосувала принцип: хто багато за­робляє, тому немає потреби безкоштовно навчатися і лікуватися.

У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М. Тет­чер спирався на монетаристську концепцію, яка пропонувала жорстке об­меження грошової маси в обігу.

Уряд консерваторів здійснював політику стимулювання приватного бізне­су й одночасного обмеження державного підприємництва. Найважливішим напрямом реформ став курс на приватизацію державного сектору.

Урезультаті приватизації суттєво зменшилася питома вага капіталовкладень в економіку з боку державних органів і націоналізованих галузей господарства.

Серед заходів стимулювання приватного бізнесу слід назвати збільшен­ня податкових пільг. Зросла сума кредитів, які надавалися банками країни.

Важливим напрямом була боротьба з інфляцією. Суворо контролювали­ся темпи збільшення грошової маси в обігу, були скорочені позики, що на­давалися державою приватному сектору, відмінено контроль над цінами та заробітною платою, підвищено ставки відсотка. Серед антиінфляційних за­ходів вельми суттєвим було обмеження державних витрат.

Загалом реформи М. Тетчер мали такі результати:

• зупинено спад виробництва у промисловості, досягнуто початку зрос­тання від 1982 р.;

^ скорочено рівень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фі­нансових центрів світу;

^ досягнуто зростання ВВП;

• замінено систему соціальних гарантій — «для всіх» на індивідуаліст­ську — «кожен за себе»;

^ розширено зайнятість у сфері послуг;

^ досягнуто зростання дрібного бізнесу та кількості менеджерів середнього рівня.

«Рейганоміка» була найсерйознішою спробою змінити напрям амери­канської економічної політики із часів Нового курсу. Програма економіч­ного піднесення Р. Рейгана, запроваджена у 1981 р., передбачала досягнен­ня чотирьох головних політичних цілей:

• зниження зростання державних видатків;

• зниження граничних ставок прибуткового податку як для працівників, так і для підприємців;

• зменшення регулювання;

• зниження інфляції шляхом контролю за збільшенням грошової маси.

Ці основні зміни в економічній політиці мали збільшити заощадження й інвестиції, а також темпи економічного зростання, збалансувати бюджет, за­безпечити стабільність фінансових ринків, знизити інфляцію і відсоткові ставки.

Верхній граничний рівень прибуткового податку був знижений з 70 % до 28 %. Ставка податку на прибуток була знижена з 48 % до 34 %. Різні кате­горії індивідуальних податків були індексовані. Найбідніші верстви насе­лення були звільнені від сплати податків.

Було здійснено глибоку зміну в оподаткуванні бізнесу. У 1981 р. було схвалено великий пакет інвестиційних стимулів, одначе до 1985 р. він по­ступово урізувався, а 1986 р. податкова база для доходів підприємницько­го сектору була істотно розширена.

Рейган частково послабив і частково скасував контроль над цінами на нафту і природний газ, кабельне телебачення, міжміський і міжнародний телефонний зв’язок тощо. Банкам було дозволено інвестувати в ширший набір активів, антимонопольне зако­нодавство дещо спростили.

У контексті грошової політики Рейган підтримав скорочення збільшення грошової маси.

Наслідки заровадженої політики переважно виявилися позитивними. Спостерігалося економічне зростання, хоча збільшення працездатного на­селення уповільнилося. Реальний ВВП на одного працездатного громадя­нина, що збільшився за адміністрації Картера лишень на 0,8 %, за Рейгана збільшився на 1,8 %. Підвищилася продуктивність праці, зокрема в обро­бній промисловості на 3,8 %, що стало рекордним показником для мирно­го часу.

Решта економічних умов також поліпшилися. Безробіття скоротилося з 7,0 % у 1980-му до 5,4 % у 1988 р. Темп інфляції знизився із 10,4 % у 1980-му до 4,2 % у 1988 р.

Наприкінці терміну рейганівської адміністрації американська економі­ка пережила найдовше піднесення за повоєнний період.