26. Окресліть умови виникнення середньовічних міст Західної Європи та охарактеризуйте особливості їх господарського устрою.

Причини виникнення західноєвропейських феодальних міст (X—XI ст):1)прогрес аграрного господарства (збільшення надлишкового продукту у с/г-ві та потреба і перспектива його обміну на ремісницьку продукцію);2) 2-й поділ праці та його поглиблення (відокремлення ремесла від с/г-ва);3) 3-й поділ праці (відокремлення торгівлі від ремесла);4) відновлення торгівлі зі Сходом;5) зацікавленість феодалів у додаткових джерелах доходів.6)комутація ренти

До­сить помітна вже у ХІ—15 ст. інтенсифікація сільськогосподарського вироб­ництва, яка виявлялася у поширенні технічних культур, розвиткові городницт­ва, садівництва, тваринництва та галузей, пов’язаних із ними, загальне піднесення продуктивності сільськогосподарсь­кого виробництва створювали умови для розширення ремісничої діяльності, її спеціалізації, зростання обміну. Проте ці процеси стримувалися, адже сіль­ський ринок збуту ремісничих виробів був вузьким, а влада феодала позбавля­ла ремісників самостійності.

Істотно змінюється і правовий статус міста. У попередній період міста були сеньйоральним володінням певних феодалів — власників землі, на якій виникало місто: населення обкладалося такими ж повинностями на користь феодала, як і населення сіл. Сеньйор здійснював суд, дозволяв будівництво, збирав повинності, керував обороною, протегу­вав ремеслам. Усе це викликало невдоволення міщан і, поступово зростаю­чи, воно призвело до так званих комунальних революцій. Майже скрізь ця боротьба закінчилася перемогою міст (ко­мун). Деякі здобули бажані свободи через викуп у феодалів прав та вольнос­тей, інші переходили під владу більш могутніх покровителів, що з часом на­давали містам певні права та привілеї, а деякі з міст завойовували їх зі зброєю в руках.Але загальним підсумком комунальних революцій стало звіль­нення міщан від феодальних утисків і отримання ними низки прав та приві­леїв, серед яких слід назвати право мати виборних з числа міщан посадових осіб (мера, магістратів, сторожу); запровадження свого міського права, не підвладного церковному або феодальному (земельному) правові; право мати власну фіскальну систему; право мати власне військо (ополчення), власну екстериторіальність та дипломатію; здійснення принципу «повітря міста ро­бить вільним.Нарешті, всі повинності на користь власника землі перетворювалися на що­річні досить символічні внески.Усе це свідчило про формування міського самовряду­вання та соціально-економічної самостійності городян.

Середньовічні міста були слабо заселеними:у біль­шості міст населення рідко перебільшувало 10 тис. мешканців, а домінант­ними були міста з кількістю населення менше 2 тис,Париж(понад 100 тис). Площа їх також рідко перевищувала 1,5—3 га. Вони мало чим відрізнялися від сільських поселень

Важливою ознакою міського побуту було збереження зв’язків із сільським господарством.Та, незважаючи на це, місту була притаманна цілком відмінна від сільської економічна структура. Насамперед основним заняттям міщан стає ремесло і торгівля. Міський ремісник, хоч і віддавав певну частину свого часу на діяльність, пов’язану із сільськогосподарськими заняттями, був передусім ремісником-професіоналом.Розрізняються ремісничі і купець­кі спеціальності(переважно пов’язані з реалізацією продовольства та фуражу). Отже, місто економічно протиставляється селу тим, що в ньому не лише ви­робляється багато різноманітної продукції, а й тим, що ця продукція вироб­ляється руками ремісників-професіоналів.

Крім того, міське господарство незрівнянно більше ніж сільське було орієн­тованим на грошовий обмін, Грошима платили за працю ремісники та торговці своїм підмайстрам, тоді як на селі на­ймані роботи оплачувалися зазвичай натурою, найчастіше щоденним харчу­ванням.Місто здійснювало економічне управління селом, адже саме в місті встановлювалися ціни, за якими відбувався товарообмін; феодальний маєток змушений був пристосовуватися до тієї форми обміну, яку пропонувало місто.

Ремесло було основою економіки середньовічного міста, а ремісники становили більшість серед його громадян. Сформувалися такі галузі ремесла, як текстильна, металургійна, металообробна, зброярство, виробництво посуду, продуктів харчування, будівельних матеріалів тощо. Значного розвитку набули спеціалізація ремесла та територіальна спеціалізація ремісничого виробництва.

Організаційною формою міського ремісничого виробництва стала майстерня, заснована на приватній власності ремісника-майстра. Ремесло було ручним інструментальним на основі простої кооперації праці: працівники виконували однотипну роботу без поділу на окремі трудові операції. Майстер одночасно виконував функції робітника і підприємця, організовував виробничий процес і продавав продукцію на місцевому ринку. Серед майстрів відбувалася економічна диференціація. Найзаможніші входили до складу міського патриціату.

Отже, середньовічні міста були політичними та адміністративно-судовими округами з різним рівнем політичної самостійності, але їх об'єднували специфічне міське право та господарська діяльність у вигляді однакових форм організації ремесла та торгівлі (комунально-цехова система).

27.Охарактеризуйте господарський розвиток Київської Русі – як складової Європейської цивілізації.

С/г було основою економіки Київської держави, орне землеробство - провідною галуззю сільськогосподарського виробництва. У XI-ХП ст. дво- і трипільна парові системи переважали практично на всій території. Використовувалися такі знаряддя, як рало, соха і плуг, коси для сінокосів та збирання бобових, лопати, граблі, вила, сокири, ціпи тощо. У XII ст. з'явились водяні млини.

Вирощували жито, пшеницю, овес, просо, з бобових культур - горох, квасолю, сочевицю, боби. В селянському господарстві посіви льону і коноплі були обов'язковими як сировина для виготовлення тканин та олії. Найпоширеніші городні культури - капуста, ріпа, цибуля, часник. Розводили велику (корів, волів) і дрібну рогату худобу, коней, свиней, свійську птицю (курей, качок, гусей).Допоміжними були садівництво, бджільництво, мисливство, рибальство, збиральництво. Значення продуктів зростало в неврожайні роки.Доменіальне господарство у загальновотчинному відігравало меншу роль, ніж селянське, проте воно визначало прогрес у сільському господарстві, давало більші можливості вдосконалювати знаряддя праці, застосовувати передову на той час агротехніку, вирощувати нові культури тощо.

Міста і ремесла

У науковій літературі зазначається, що міста Київської Русі були складовими князівської та боярської вотчин; проте населення їх було як феодально залежним, так і вільним (бояри, купці, ремісники). Давньоруські міста були адміністративними, культурними і релігійними центрами. Господарство міст охоплювало ремісниче виробництво і торгівлю, однак в умовах натурального господарства та обмеженого попиту на ремісничі товари міста зберігали аграрний характер, оскільки населення займалося сільським господарством.

Промислове виробництво

Формувалось як самостійна сфера господарства, набувши галузевого характеру. Його основними історичними формами були домашня промисловість, ремесло та промисли (діяльність сільського населення з переробки продукції сільського господарства та природних ресурсів). У XI-XII ст. ремесло і промисли перейшли у стадію товарного виробництва, працюючи на продаж. Частка промислового виробництва в господарстві Київської держави була незначною. Воно обслуговувало здебільшого потреби міського населення, лише окремі вироби мали товарне значення.

Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчинні, міські.Організаційно-виробничою ланкою міського ремесла була майстерня із майстром, підмайстрами та учнями. Вільні міські ремісники селилися за професійним принципом, утворювали спілки, що називалися дружинами. На відміну від цехів Західної Європи, ці спілки виконували лише військові та культурно-релігійні функції. їх можна вважати зародками ремісничих цехів.

Виокремлювалося понад 60 ремісничих спеціальностей, у тому числі в містах - ковальсько-слюсарна, зброярство, обробка міді, срібла і золота, гончарство, склоробство, виробництво декоративної будівельної кераміки.

Торгівля

Формувалася як самостійна галузь обміну та послуг. Внутрішня торгівля в умовах поширення натурального господарства визначалася потребами обміну сільськогосподарською і ремісничою продукцією. Центрами торгівлі були міста. Формувалася система внутрішніх ринкових зв'язків спочатку в межах міст і сільськогосподарської округи, потім волостей і князівств. Торгівля часто мала міновий характер. Сформувався стан купців, найчисленнішою групою в якому були дрібні торговці. Організаційні форми внутрішньої торгівлі - базари, торги (спеціалізовані базари) і постійні торгові приміщення. Вони були практично в усіх містах. У великих містах торгівля велася щоденно, в менших - у визначені дні тижня. Починаючи з XII ст., поблизу торгів будували храми, які відали службою мір і маси, збирали мита за користування ними. Загальнодержавне значення мала торгівля збіжжям, металом, сіллю з Прикарпаття. Вироби сільських ремісників збувалися в радіусі 10-15 км, міських - 150-400 км.

Зовнішня торгівля була річковою та караванною, мала посередницько-транзитний і самостійний характер. Визначилися напрямки торгівлі, водні та сухопутні торговельні шляхи. Закордонну торгівлю вели великі купці - "гості". Вони об'єднувалися в торгові корпорації - гільдії, завдання яких полягало у захисті інтересів членів гільдії, контролі за торгівлею, боротьбі із засиллям бояр у містах. Купці й "гості" перебували під охороною князя. На відміну від Західної Європи, активну участь у торговельних операціях брали князі та бояри.

У X ст. головним напрямом торгівлі був арабський. У XI-XII ст. особливе значення мала торгівля з Візантією, що велася водним шляхом "із варяг у греки" та Західною Європою. Важливими торговельними шляхами були "соляний" і "залізний", що поєднували Київську Русь з кримським узбережжям Чорного моря і Кавказом.

Зовнішня торгівля мала обмежене значення для економіки Київської держави. Ввозилися предмети розкоші, що забезпечували потреби заможного населення. Вивозили продукти лісових промислів, їх забирали в населення як данину, податки або ренту, а не товар. Продукція сільського господарства не була товаром і не згадується в джерелах як експортна.

Розпочався процес формування фінансово-грошової системи.

Класична грошова система в Київські Русі не склалася. Перші товарні гроші - "скот" (шкіряні гроші - оскільки мірилом вартості була худоба), "кунаи (хутро куниці). "Кунна" грошова система була складною і об'єднувалася лічильною одиницею - гривнею (хутро однієї куниці). В X ст. поширилися візантійські та арабські монети. Наприкінці X ст. грошовою одиницею стала гривна - злиток срібла як грошова та вагова одиниця. Гривна мала різну форму і масу: київська гривна важила 160-196 г срібла, чернігівська - близько 196 г, новгородська - 200 г. Дрібнішими грошовими одиницями були металеві гроші, що зберегли назву "хутрових". За "Руською Правдою", в XII ст. 1 гривна = 20 ногат в 50 резанів = 100 вивериць. Вони функціонували до монголо-татарського нашестя.

Карбування монет почалося за князювання Володимира Великого (980-1015). Це були златники і срібники, котрі не мали практичного значення у внутрішньому обігу. Пізніше Святополк Окаянний (1015-1019) та Ярослав Мудрий (1019-1054) випускали срібну монету довільної маси та розмінні монети - ногати і резани. Головна роль у грошовому обігу належала західноєвропейським монетам. Гроші виконували майже всі характерні для них функції: засобу обігу та нагромадження, платежу, міри вартості.

Зароджувалися лихварські операції, безпосередню участь у яких брали князі та купці. "Статут про рези" (проценти) 1113 р. визначав максимальну ставку кредиту в 50 %, максимальну суму боргу - 200 % від позиченого. За умови банкрутства купця, право передусім захищало інтереси князя, потім іноземних інвесторів і лише потім торговців* Позики використовували для розвитку торгівлі та видатків на споживання.

Найдавнішою формою податкових зобов'язань перед державою була данина - постійне і регулярне вилучення державою у населення частини його доходів через позаекономічний примус. Збирали данину шляхом "полюддя" - об'їзду князем із дружиною підвладного населення.

Отже,як бачимо на українських землях відбуваються ті ж самі процеси,що і в Зх Європі,які безпосередньо впливають на них,але при цьому вони мають свої особливості.