16. Господарська сфера суспільства Давнього Єгипту. Особливості пам’яток економічної думки.

Одна з найдавніших цивілізацій в історії людства сформувалася в регіоні з вигідним географічним положенням, багатими природними ресур­сами, знаходилась на перехресті торговельних, політичних і культурних зв’язків. Усе, необхідне для створення матеріальної основи цивілізації, було у розпорядженні єгипетського суспільства.

Землеробство, в якому використовується штучне зрошування, значних успіхів досягає у середині IV тис. до н. е. При цьому численні ремесла відді­ляються від землеробства, а в суспільстві проявляються риси диференціації, викликаної процесом подальшого розвитку суспільного поділу праці. Змі­нюється характер і масштаб торгівлі. Вона стає систематичною і набуває міжнародного характеру. В Єгипті з’являються речі з інших регіонів.Розвивалося скотарство — галузь, в якій ін­тенсивно накопичувався додатковий продукт, що ставав власністю племін­ної верхівки.

У період становлення ранніх держав Єгипет складався з двох частин — Верхнього Єгипту.У господарській сфері першого переважало землеробство, а другого — скотарство, виноградарство та садівництво. Дві найдавніші давньоєгипетські великі держави деякий час існували поряд одна з одною і вели між собою виснажливі війни. З часом вони об’єдналися в од­ну давньоєгипетську державу.Об’єднання усіх єгипетських номів у цілісну державу, організація єдиного управління країною привели до концентрації людських і матеріальних ресурсів у господарстві центрального царського двору. В господарській сфері зусилля царської влади були спрямовані на створення ефективної загальноєгипетської зрошувальної системи, до складу якої входили місцеві системи. Основною соціальною одиницею в ранньому Єгипті залишалася сільська община, селянство якої було дуже сильно прив’язане до своєї місцевості.В організації сільськогосподарського та ремісничого виробництва існува­ло два види господарств: великі господарства трьох типів (царські, храмові, вельможні) і господарства територіальних, або сусідських, общин. найбільш повно розглянуті питання господарського життя у великих вельможних господарствах, зокрема землеволодіння. Воно складалося з двох частин: земля, отримана у спадок, або земля, що була купле­на і позначалася як «дім батька». Така земля вважалася власністю вельможі. Друга частина землі була лише умовним володінням.

Перші пам’ятки економічної думки знаходимо в такому дидактичному жанрі літератури, як повчання та пророцтва.«Повчання» поділя­лися на два види: «повчання» фараонів, в яких містилися поради щодо управління країною, інформація про внутрішнє та зовнішнє становище, та «повчання» окремих приватних осіб, їх досвід та погляди на життя, зокрема в одному з них ідеться про переваги професії писаря перед іншими (реміс­ника, землевласника, чабана та ін.). Так, в одному з таких повчань зазнача­ється пріоритетність професії писаря як освіченої людини.

Про наслідки соціального перевороту, що призвів до розпаду централізованої системи управління, йдеться у пророцтвах, найбільш відомі з яких — «Пророцтва Іпусера» і «Пророцтва Неферті».

Головна ідея цих творів — привернути увагу суспільства до необхідності відродження царсько-деспотичної форми правління, централізованого меха­нізму регулювання господарством як запоруки ладу в країні.

До інших пам’яток економічної думки суспільства Середнього царства належать адмі­ністративно-господарські документи (переписи населення, земельні кадаст­ри, документи господарської звітності, розпорядження про службові обов’язки тощо), а також юридичні акти, якими оформлялися різні госпо­дарські операції (купівля-продаж землі і худоби, рабів, боргові зобов’язання та ін.).

У період Нового царства (ХѴІ—ХІІ ст. до н. е.) в єгипетському сус­пільстві була створена найбільша за територією єгипетська держава, а да­вньоєгипетська цивілізація досягла найвищого рівня свого розвитку. Під­несенню господарської сфери суспільства сприяли успішні військові по­ходи єгипетських фараонів, у результаті яких країна отримувала, різноманітну сировину і рабів. Разом із цим, відбувається вдосконалення знарядь праці та способів їх використання, зокрема, широко застосову­ються знаряддя праці з бронзи. Вдосконалюється і сільськогосподарська техніка. В землеробстві використовується плуг, для зрошування ланів во­допіднімальні «журавлі» — шадифи. Упорядковуються іригаційні систе­ми і збільшуються посівні площі. Порівняно з попередніми періодами в господарстві Єгипту вироблялося значно більше сільськогосподарської та ремісничої продукції. Наприклад, домогосподарство єгипетського селя­нина отримувало втричі більше продуктів, ніж це вимагало власне жит­тєзабезпечення. Можливість виробництва додаткового продукту була одним із важливих чинників розвитку цивілізаційного способу життя єги­птян.