117. Новелістика Григора Тютюнника. Мотив скаліченого дитинства.

Перша книжка «Зав'язь» (1966) – посилення ліризму в малій прозі. Тематичною основою більшості творів збірки були враження й спогади про зруйноване повоєнне село – точні штрихи побуту, чассом малюнки щоденного буття. У творах «Сито, Сито…», «Дивак», «Перед грозою», «Тайна вечеря», «Смерть кавалера» бачимо автобіографічний образ «пасинка війни», за яким проглядалися доля і психологія цілого покоління. Ці хлопчаки наділені гострим зором, недитячою інтуїтивною проникливістю й водночас довірливі й беззахисні.

Важдливі риси стилю Гр. Тютюнника – простота розповіді, розмовні інтонації. Ліризм першої збірки – не лише стильова ознака, а й настроєва домінанта, що зумовлює глибинну поетичність творів, зміст яких увиразнюють пластичні малюнки природи.

Друга збірка «Деревій» (1969) («Облога»). Всі події та явища подаються у сприйманні підлітка Хпритона, який набуває гіркого досвіду в зустрічах з різними людми та обставинами. Самотній, він тужить за домівкою. Безперечний зв'язок повісті з тим, що пережив автор у дитинстві. Спогади героя надають трагедійного відтінку творові не лише своїм змістом, пронизливістю настрою, а й самим фактом їх виникнення – адже то згадує дитина. Улюблені герої Г. Тютюнника – ті люди, що просто живуть – життям високодушним.

118. Історичні романи Романа Іваничука та Романа Федоріва. Мотиви історичної пам’яті та яничарства.

В повісті Р.Федоріва «Турецький міст», і в романі Р.Іваничука «Мальви», і в есеїстиці Плачинди та Колісниченка «Неопалима купина», й у деяких творах Б.Олійника виразно чувся духовний бунт проти все того ж манкуртизму! Жорсткість моральних імперативів у літературі з’являлася як відповідь на виклики далекої від гармонії дійсності. Роман «Мальви» Р.Іваничука спочатку мав називатися «Яничари». І справа, звісно, не тільки в тому, що в його сюжеті значне місце займає історія султанської піхотної гвардії «йєні-чері». Мотив яничарства в Іваничука сповнений морального змісту. Одісея української Марії, проданої разом із донькою та двома синами в рабство до ординців, виписана так, що сам цей образ стає символом історичних поневірянь України. Р.Іваничук, опираючись як на історичні документи, так і на досвід фольклору (історії реальної Роксолани й легендарної Марусі Богуславки відлунюють у «Мальвах»!) створив роман-баладу, в якому драматизм подій поєднується з епічністю викладу, а водночас і з глибоким ліризмом. Марія хоче будь-що повернути дітей в Україну, але для цього їй потрібне якесь чарівне євшан-зілля, адже тепер вона дружина хана Іслам-Гірея та яничарська мати. Тема відступництва та зцілення покалічених душ прозвучала в «Мальвах» надзвичайно пронизливо. Схожий мотив є і в повісті Р.Федоріва «Турецький міст», яка завершувалася пронизливою вставною новелою про зрадника — гетьмана-невдаху Юрася Хмельницького, який губить і батькову славу, й українську волю, й власну душу. У повісті Р.Федоріва легко зауважити надмір публіцистики, особливо в монологах, репліках і листах учителя історії Василя Доброчина, який проповідує «синівське почуття рідної землі» й заперечує немудру житейську філософію «перекотиполя». Авторські інтенції мають високий емоційний градус, і часом це обертається патетикою. Інженер Богдан Доброчин, зайнятий будівництвом Бурштинської ГЕС, звичайно, гідно переймає від батька-вчителя духовну естафету; високий стиль у патетичних сценах різко контрастує із стилем низьким, коли йдеться про байдужого до «витоків» заробітчанина Тимка Шершуна; в устах колгоспного коваля цигана Тодорка раптом з’являється репліка про «субчиків із Пентагону», — все це може викликати й усмішку. Проте в повісті є й те, що перекриває певну прямолінійність художніх рішень і данину «правильним» соцреалістичним взірцям. Проза Р.Федоріва тяжіє до фольклорної поетики, в ній — передусім у розділі про Юрася Хмельницького — раптом цілком органічно виринають історична пісня, дума з характерною ритмікою, символікою, рефренами. Це проза несподіваних зближень віддалених історичних часів і гострих моральних альтернатив та імперативів. Відступництво Юрася карається так, як це велить фольклорна традиція: його череп не приймає земля. І навіть гаремна дівка Онисія зневажає перевертня. «Турецький міст» — проза дидактична, з чорно-білим розподілом тонів, але це тому, що Р.Федорів будує свою повість на притчевій основі. Вельми цікавою в ній є колізія, пов’язана з постатями гетьмана Юрася та поета Якима Доброчина, якому Богдан Хмельницький заповів «бути сумлінням, голосом поспільства» біля його сина, говорити молодому гетьманові правду й стерегти від спокус. Опозиція «влада — митець» у Р.Федоріва — це опозиція суєтного й вічного. Моральне опанування поета гетьманові завершується в повісті трагічно: слабкий (Юрій) убиває сильного (Якима Доброчина), але перемагає все ж не він. «Якщо поетів страчують правителі, то й під владикою трон хитається», — каже перед смертю Яким. Цікаво, як ці слова героя «Турецького мосту» сприймалися тоді, коли повість тільки з’явилася на сторінках журналу «Дніпро»? Влада ж тоді охоче відправляла «невихованих» поетів до мордовських таборів.

119. Романи Ліни Костенко «Маруся Чурай» і «Берестечко». Коло проблем.

Творчість Ліни Костенко разом з творами Дмитра Павличка освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів, які відтоді прибрали наймення "шістдесятників". її поетична зоря не згасає й ніколи не згасне на літературному обрії, бо це талант дужий і яскравий. Пречудова лірика Ліни Костенко полонить душу, примушує хвилюватись, мріяти, любити. Добротою, високим пафосом, теплотою милосердя, клопотами про людину віє від кожного її рядка. І поряд із цими поезіями - історико-філософський, соціально-психологічний роман у .віршах "Маруся Чурай", який справедливо назвала критика енциклопедією духовного життя українського народу в XVII столітті.

Розповідаючи про життя українських міст і сіл періоду визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, авторка відтворює блискучу галерею народних образів. Та чи не найповніше змальовано головну героїню - Марусю Чурай. Документальні дані про Чураївну скупі і суперечливі, ніяких письмових документів про життя дівчини не маємо, окрім її пісень, які збереглися в народних переказах. І все ж з урахуванням історичних, соціальних та духовних ознак такий образ цілком можливий для того часу.       Світлою і водночас трагічною постаттю ввійшла в нашу історію легендарна поетеса-співачка з Полтави. Про Марусю Чурай написано повісті, п'єси, поеми. Легенда обросла такими життєвими подробицями, які сприймаємо як реальність. Маруся Чурай, за переказами жила у Полтаві в 1625-1650 роках, любила хлопця Григорія Бобренка. Як засвідчують легенди, кохання Марусі та Гриця було нещасливим і закінчилось трагічно. Ця сюжетна лінія розгортається на фоні важливих історичних подій, пов'язаних з боротьбою українського народу за поновлення своєї державності, за визволення рідної землі від пут соціального і національного рабства:Авторка роману сумлінно дотримується історичної правди, по-новаторському осмислює образ легендарної народної співачки. Поетеса поставила її вище особистої трагедії і підняла до рівня високих проблем життя і боротьби рідного народу за волю. Маруся наділена поетичним талантом. Вона повністю розуміє важливість свого мистецького покликання. Серце Марії сповнюється гордістю, коли вона чує, як козацький полк співає її пісні.

Кохання вона розуміє як повнокровне життя в громаді, як творчість, як прояв зацікавленості до своїх справ, якими живе не тільки вузьке коло знайомих і родичів. Маруся прагне до дії, хоче пізнати людські радощі й страждання в їх повноті і всеохопленні. Подружнє життя трактує як спільність однодумців, яких єднають насамперед духовна рівність, високі, чисті, нічим не заплямовані почуття. Подружня вірність для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, любові до вітчизни, глибокій пошані до культури, до вироблених піками і тисячоліттями норм співжиття людей. Отже, почуття обов'язку і особиста добропорядність для неї нерозривне ціле.

Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. І не тому, що талановита дівчина виросла в середовищі, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки завжди виступала незрадлива любов до вітчизни, уболівання за щастя і процвітання народу.

Роман Ліни Костенко "Маруся Чурай" не може не подобатися, адже він вводить нас у духовний світ наших предків, розкриває забуті сторінки історії, на достойних взірцях вчить громадської мужності, пробуджує почуття власної гідності, причетності до великої історії великого народу. Маруся Чурай живе в її чудових піснях, у пам'яті народній. Перекази про неї живуть у віках.

120. Літературне обєднання «Слово». Його программа, основні представники.

“Слово” являє собою об’єднання українських письменників в еміграції. Ідея створення його народилася під час наради літераторів 26 червня 1954 року в Українському літературно-мистецькому клубі в Нью-Йорку. Офіційно організація “Слово” була проголошена на установчих зборах 19 січня 1957 року. “Слово” є продовженням основних принципів свого попередника – МУРу. Об’єднує українських письменників із багатьох країн з метою сприяння розвиткові незалежного письменства, літературно-мистецької критики та зв’язку літератури з читачем. До членів-засновників об’єднання належали: Емма Андієвська, І. Багряний, Віра Вовк, О. Зуєвський, І. Керницький, І. Качуровський, Ю. Лавріненко, Вадим Лесич, Б. Кравців, Є. Маланюк, Б. Нижанківський, Яр Славутич, О. Тарнавський, Ю. Шевельов та ін. Від установчих зборів до 1975 р. головою “Слова” був Г. Костюк, потім – О. Тарнавський, а після його смерті, у 1992 році – Ліда Палій. Об’єднання періодично проводить з’їзди, в яких беруть участь делегати від філій з Австралії, Англії, Аргентини, Бразилії, Канади, Німеччини, США, Франції та інших країн. З 1962 р. “Слово” видає неперіодичний орган під однойменною назвою (вийшло 12 випусків), австралійська філія – альманах “Нові обрії”. Члени “Слова” брали участь у міжнародних конгресах ПЕН-клубу, де виступали на захист репресованих українських письменників на батьківщині. Після здобуття Україною державної незалежності встановилися тісні контакти між “Словом” і Спілкою письменників України.