104. «Третє цвітіння» української поезії (м. Рильський, п. Тичина, а. Малишко, м. Бажан, л. Первомайський).

Пожвавлення літературного руху спричинилося до появи так званого «третього цвітіння» метрів укр. літер-ри: М. Рильського, П. Тичини, А. Малишка, М. Бажана, Л. Первомайського, В. Сосюри. Після десятиріч сумлінної праці на партію вони отримали можливість знову стати просто митцями і писати щиро. У творчій біографії кожного з них 60-ті роки вважаються останнім, яскравим періодом творчості, який утвердив цих письменників в укр. літер-рі як справжніх майстрів слова. На правах старших наставників метри намагалися коригувати творчість молодих у тому напрямку, в якому працювали самі. Молоді, зрозуміло, не хотіли над собою жодного керівництва. Виник тривіальний конфлікт поколінь, який провів чітку межу між шістдесятниками та їхніми попередниками.

Л. Первомайський. В поезію входять нові теми, нові мотиви, і головним із них стає мотив торжества життя в усьому багатстві його прояві. Це розкривається в особливій увазі до прекрасного предметного світу, до природи, у палкому бажанні жити, щоб радіти з усього, що дано в цьому світі людині. Цикл віршів «Зелений дім», «Спомин про блискавку». Оповідання, зібрані в книжках «Материн солодкий хліб», «Замість віршів про кохання» - у них відчутні ті зрушення у свідомості людей і самого поета, що їх викликали відомі події в країні другої половини 50-их – очатку 60-их рр., спричинившись до помітної переоцінки цінностей. Роман «Дикий мед».

А. Малишко. Збірка «Листи на світанні», «Прозорість», «Дорога під яворами», «Рута», «Синій літопис», «Серпень душі моєї» - розлоге ширяння просторами рідного краю, землі, розкошування її кольорами, запахами, звуками, триєдністю буття.

105. Космічна тема в українській поезії 60-их рр. Хх ст.

Одлним із основних принципів, які утверджувала поезія молодих, був новий вимір, який давав можливість поглянути на землю наче з пункту спостереження космічного корабля і сприймати її всю відразу, ставати на сторожі усієї землі (М. Вінграновський). Тема космосу, космічний масштаб зявилися закономірно, це був новий пласт дійсності, який дав можливість розсунути горизонти спостереження, розширити проблематику й збагатити поетику. Можна відзначити принаймні три джерела «космічної теми» в молодій поезії 60-их років: політ людини в між планетарний простір, традиції української поезії 20-их років і «комічність» художнього мислення у творах О. Довженка і ін. Ці чинники, безперечно, вплинули на процес розвитку поезії кожен по-своєму: перший дав нову предметність, нові реалії, другий визначив характер образно-поетичних асоціацій, третій – проблематику, публіцистичну загостреність і філософічність.

Д. Павличко збірка віршів «Космос», М. Вінграновський вірші «Вже зеленіє синій сніг», «У синьму небі я висіяв ліс», І. Драч «Таємниця початку», «Таємниця буття», «Зелена брама» та ін.

106. Новелістика 60-х років хх ст., її представники.

Основним жанром прозаїків-шістдесятників на початку їх творчості була новелістика, і вона в 60-х рр. справді підносилася на вищий ідейно-художній, інтелектуально-психологічний рівень, ставав помітним її вплив на інші прозові жанри. Повість набувала багатопроблемності й “багатоморфності”. Проблемний роман сучасної тематики збагатився цілим рядом цікавих, наснажених морально-етичною проблематикою, “особисто”-психологічних творів – “Тронка” (1963) О.Гончара, “День для прийдешнього” (1964) П.Загребельного, “Крапля крові” (1964) Ю.Мушкетика, “Птахи полишають гнізда” (1965) І.Чендея тощо. Ці твори об’єднує дослідницький пафос, їхня спільна визначальна риса – неприхована критична спрямованість щодо негативних сусп-них явищ (людська байдужість, пристосуванство, бюрократизм, бездумне підкорення начальству тощо). У таких творах привертає увагу безумовна активізація ідейно-естетичної позиції автора. Відчутно конструктивним за наслідками виявився вплив на прозове мислення 60-70-х рр. доробку Григора Тютюнника. Його не такі вже й численні книжки новел, оповідань та повістей “Зав’язь” (1966), “Деревій” (1969), “Батьківські пороги” (1972), “Крайнебо” (1975), Коріння” (1976) і “Вогник далеко в степу” (1979) полишали враження стильової і світоглядної цільності. Саме простота і справжність, за якою стоїть і якою досягається повна психологічна сполучність слова, вжитого автором і читачем в одній особі, і є тим, що становить основу стилю Гр.Тютюнника. Центральні ідеї його гуманістичної “програми” лягли в основу самостійної стильової гілки укр. прози 60-80-х рр., означеної іменами А.Дімарова, Б.Харчука, І.Чендея, Р.Федоріва, С.Пушика і продовженої тими з молодших авторів, які прагнули утвердитись на засадах художнього етнопсихологізму (В.Медвідь, В.Портяк, О.Микитенко та ін.)