66. Велика проза і. Франка: проблема естетичного ідеалу.

Іва́н Я́кович Франко́ (*27 серпня 1856, Нагуєвичі Дрогобицького повіту — †28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, один з найвизначніших духовних провідників України.

Велика проза (повісті та романи)

10 творів великої прозово-розповідної жанроформи - 5 повістей та 5 романів (за Т.Пастухом):

1. "Петрії і Довбущуки" (1-а редакція - 1875-1876, 2-а ред. - 1909-1912) - І роман

2. "Boa constrictor" (журнальна публікація 1878; окреме видання зі сюжетно-композиційними та мовно-стилістичними змінами -1884; нова ред. - 1905-1907) - повість

3. "Борислав сміється" (1880-1881, незакінчений) - ІІ роман

4. "Захар Беркут" (1883) - повість

5. "Не спитавши броду" (1885-1886, незакінчений) - ІІІ роман

6. "Лель і Полель" (1887) - ІV роман

7. "Для домашнього вогнища" (1892) - повість

8. "Основи суспільності" (1894-1895) - повість

9. "Перехресні стежки" (1900) - V роман

10. "Великий шум" (1907) - повість

Типологія героїв у романістиці Івана Франка

(за Т.Пастухом):

- образ "нової людини" (Ісаак Бляйберг-Довбущук та Андрій Петрій (І); Бенедьо Синиця (ІІ);Борис Граб (ІІІ); брати Владко та Начко Калиновичі (ІV); Євген Рафалович (V)

- образ "фатальної жінки" (Дозя Кралінська (І); Міхонська (ІІІ) і Густя Трацька; Реґіна Киселевська (ІV); Реґіна Твардовська (V)

- "злодійський" тип (Невеличкий (І); Шварц і Шнадельський (V)

- тип "жидівської п'явки" (Хаїм, Герш-Григорій; Герман Ґольдкремер, Леон Гаммершляг, Іцик Баух, Мортко; брати Ґава і Вовкун Діамантенбауми)

- тип єврея-"бджоли" (Ісаак Бляйберг; Ваґман)

- патологічний тип (Демко Довбущук і його дружина; Ґотліб; пан Ремба; Стальський)

Ідейно-тематичні цикли прози Івана Франка

(за акад. О.Білецьким):

1. Бориславський цикл

2. Селянський цикл

3. Тюремний цикл

4. Автобіографічні твори про дітей

5. Твори з життя інтеліґенції

6. Сатиричні оповідання і казки

7. Історична белетристика

Художнє відображення давнього минулого ("Захар Беркут")

Твори про недавнє минуле Галичини (часи панщини та революції 1848 року)

8. Гуцульський цикл

9. Любовні історії у прозі

67. Соціально-психологічна та історична драма і.Франка.

Франко – видатний драматург, перекладач. Літературознавець, критик, етнограф, громадський діяч. Драматичні твори він почав писати ще в гімназії. Любов до драматургії і театру він проніс через усе своє життя. В умовах відсталої Галичини письменник боровся за народність і реалізм театрального мистецтва.Франко твердив, що театр повинен Не місцем для розваги безтурботніх паничів, а бути школою життя,Провідником думок, почуттів. Він високо цінував шекспірівську драматургію, реалістичний театр Росії і України.Іван Франко написав кілька п*єс. Що стали окрасою української літератури і театрального репертуару. Його драматургічна спадщина складається з чотирьох великих і п*яти одноактних п*єс. Найвідоміші з них:”Сон князя Святослава”, „Украдене щастя”, „Учитель”. Продовжуючи традиції Шевченка і Котляревського, Франко разом з тим виступає і як новатор у драматургії. Його п*єси порушують нові актуальні питання. Глибоко розкривали соціально-психологічні причини конфліктів, відзначались високою художньою майстерністю. Найдовершенішою із п*єс Франка є його драма „Украдене щастя”. Це видатний твір, де змальоване особисте життя трьох героїв, в яких украдене щастя.Ми дізнаємось про події, що мали вплив на їхні долі. Глибока правдивість, реалізм. Народність, високохудожня драматургічна форма забезпечили драмі довговічність.