49. «Щоденник» т. Шевченка як джерело суспільних та естетичних поглядів поета

Першим зразком щоденника в українській літературі, вважають дослідники, є «Журнал» Тараса Шевченка

Повісті, що їх Шевченко написав на засланні російською мовою (до нас дійшло 9), не дорівнюють своєю мистецькою якістю його поетичним творам і за життя поета не друкувалися. Вони пов'язані з традиціями сатирично-викривальної прози М. Гоголя, але в них значне місце посідають позасюжетні елементи (екскурси в минуле, вставні епізоди, авторські рефлексії, спогади, коментарі). Щедре використання в їх мові українізмів надає цим творам українського національного колориту. Мемуарно-публіцистичний характер має і щоденник («Журнал») Шевченка, у якому день за днем майже протягом року зафіксовані основні події в житті поета, його враження, спостереження, роздуми, наміри і спогади. Щоденник Шевченка має велике значення для вивчення біографії і творчості поета. Він також дуже цінний для характеристики революційних, суспільно-політичних, філософських та естетичних поглядів поета-мислителя і свідчить про його широку ерудицію.

У Шевченка йшлося, він це в текстах говорив, про збудження співчуття, про розтоплювання заморожених чи закам’янілих людських сердець.

Перед виїздом а Новопетровського укріплення поет думав зайнятися виключно гравюрою. «Для этого, — писав він у своєму щоденнику, — достаточно будет двух лет. Потом уеду на дешевий хлеб в мою милую Малороссию и примусь за исполнение эстампов, и первым эстампом моим будет «Казарма» с картины Теньера. Из всех изящных иекусств теперь мне более всего нравится гравюра: сколько прекрасних произведений, доступных только богатым, коптилось бы в мрачных галереях без гравюры! Кроме копий с великих /288/ мастеров, я думаю со временем выпустить в свет и собственное чадо: «Притчу о блудном сыне», приноровленную к современным нравам купеческого сословия».

Сам Шевченко записав у щоденнику: “…По Тверской отправился в Кремль”. На жаль, упродовж десятиліть на ці топонімічні й географічні знаки, залишені Шевченком, як правило, не звертали уваги. Більшість авторів опускали їх, переказуючи текст Шевченкового щоденника. Так само в “Літописі життя і творчості Т. Г. Шевченка” (1961 рік) повністю зникла дорогоцінна поетова інформація на кшталт: “Вышел я на Ильинку и потом на Покровку”; “Страстным бульваром вышел на Дмитровку”; “Прошли мы на Большую Дмитровку”; “Поехали к Красным воротам…”. Саме ця інформація дає змогу відтворити московські маршрути Кобзаря, уявити його на московських вулицях.

50. Сучасні проблеми шевченкознавства

Шевченкозна́вство — наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Европи та в світовому літературному процесі. Вивчення спадщини Шевченка — проблема невичерпна та багатобічна, і тому Шевченкознавство, як міждисциплінарна галузь наукового знання, відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).

Рукописи

Одним з найважливіших джерел для вивчення життя і творчості Шевченка є його рукописна й малярська спадщина. Переважна більшість рукописів поета зосереджена нині в Інституті літератури ім. Шевченка. Унікальна колекція шевченкіяни, зібрана бібліографом Ю. Меженком протягом 1911 — 69 (понад 15 тис. одиниць), зберігається тимчасово в Центр. наук. бібліотеці АН УРСР. Найбільшу колекцію творів поетичної і мист. спадщини Ш-ка, документів про його життя, творчість і рев. діяльність зібрано в Держ. музеї Т. Шевченка в Києві. Поетові рукописи й ділові папери зберігаються також в ін. архівах, бібліотеках та музеях України, а крім того, в наук. книгосховищах Ленінграду, Москви, Кракова, Женеви та ін. Повної наук. реєстрації музейної й архівної шевченкіяни досі немає.

Цікавий фактичний матеріал містить розділ "Творчість Т.Шевченка в оцінці української ліберальної критики". Хоч автор, як і все тогочасне шевченкознавство, ще не позбавлений окремих спірних оцінок спадщини П.Куліша чи учених пізнішого часу М.Грушевського та Д.Дорошенка, проте не на цьому зосереджена його увага. Щонайперше йдеться про високу оцінку Шевченка редакцією журналу "Основа" із відповідним коментарем усіх заявлених у виданні статей П.Куліша, М.Костомарова, О.Білозерського, М.Чалого й інших. Особливо акцентує дослідник на взаєминах Шевченка і Куліша, справедливо відзначаючи, що не слід розглядати дане питання спрощено, прямолінійно, адже чи не найбільше конструктивних шевченкознавчих версій продемонстрував у свій час саме Куліш. Не обминає увагою дослідник і українофобської консервативної критики, скажімо журналу "Вестник Юго-Западной и Западной России", підкресливши тим самим непросту реакцію на Шевченка його сучасників. Окремий розділ висвітлює сприйняття Шевченка у Галичині, що багато чим перегукується з монографією М.Дубини "Шевченко і Західна Україна" (1969 р.). В цілому ж книга М. Комишанченка своїм фактажем, ґрунтовністю аналізу й аргументованістю суджень належить до серйозних здобутків наукового шевченкознавства.