40. Романтичні балади та історичні поеми т. Шевченка

На 1837-1843 роки припадає перший період творчості письменника. Одним із дебютних творів Т. Шевченка є романтична балада “Причинна”. У ній поет вивів образ дівчини-сироти, яка залишилася зовсім самотньою, коли її коханий поїхав у далекі краї, і, пригнічена своїм горем, сприймається як причинна, тобто несповна розуму. Помирають від ворожого ставлення “чужих” людей і дівчина, і козак, який не може змиритися після свого повернення в рідну сторону із втратою коханої. Твір має фольклорну основу, у ньому поєднуються фантастичне і реальне, велику роль відіграють ліричні відступи. Автор вдається до переходів від одного розміру до іншого, які переконливо мотивуються змістом і настроєм різних частин балади.

Перші твори Т. Шевченка увійшли до його знакової збірки “Кобзар” (1840), яку склали 8 віршів та поем молодого письменника.

Основні мотиви ранньої творчості поета — сирітство і суспільна несправедливість (”Тяжко-важко в світі жити”), трагічна доля жінки-покритки (”Катерина”, “Мар’яна-черниця”), героїчне минуле України (”Іван Підкова”, “До Основ’яненка”, “Тарасова ніч”, “Гайдамаки”, “Гамалія”), роль митця у суспільному житті (“Думи мої”).

Яскравим зразком ліро-епічної соціально-побутової поеми є “Катерина”, у якій гостро поставлені проблеми соціальної нерівності і трагічної долі селянки. Для головної героїні “чужими” людьми стали навіть батько та мати, які вигнали її з дому, коли дізналися про те, що в неї повинна народитися дитина. Вони не змогли піти всупереч громадській думці і вчинили у дусі традицій.

Автор гнівно засуджує поведінку московського офіцера і, зрештою, всю мораль суспільства, яке дозволило занапастити душу молодої дівчини. Композиція гранично дохідлива: вступ-звернення до дівчат-селянок, любовний епізод і народження нешлюбного сина, вигнання зганьбленої з дому, поневіряння її на чужині, випадкова зустріч з Іваном і самогубство героїні. Особливістю сюжету поеми є підбір надзвичайно гострих драматичних ситуацій, завдяки чому стисло і водночас глибоко розкриваються характери персонажів.

Велику роль у “Катерині” відіграють ліричні відступи, завдяки яким громадянська схвильованість поета мимоволі передається читачам, а також пейзажі, якими Т. Шевченко підкреслює психологічні стани героїв.

У вірші “До Основ’яненка”, присвяченому видатному попереднику Шевченка і наповненому спогадами про старожитну Україну, запорожців, туга за козацькою вольницею передана через систему персоніфікацій: очерети запитують у Дніпра, а могили — у вітру, тирса — у степу, а чайки — у синього моря, запитують одне і те ж: де ви, преславні козаки. І кличуть повернутися. Бо не може безслідно відійти в історію українська нація.

Туга за козацькою вольницею становить тематичну основу й “поемки” “Іван Підкова”, що являє собою яскраву розповідь про морські походи запорожців. Запам’ятовується романтизований образ козацького ватажка, мужнього захисника рідної землі.

Одним із найвизначніших історичних творів Т. Шевченка раннього романтичного періоду стала поема “Гайдамаки”, присвячена одному з найзначніших козацько-селянських повстань XVIII ст. — Коліївщині. Письменником докладно змальовані історичні особи гайдамацьких ватажків. Максим Залізняк — улюбленець повсталих, які складають про нього пісні, прихильно називають сизим, орлом. Єдність з народом — визначальна риса “батька Максима”. Люблять його козаки і за патріотичне горіння в боротьбі за правду і волю, і за розум та людяність, і за тонке почуття гумору. Він добре “і воює, і гарцює з усієї сили”. Визначальна риса його побратима Івана Ґонти — вірність присязі. Якщо ти взяв до рук “свяченого ножа”, вважає він, то не зупиняйся ні перед чим, інакше ти — зрадник. Переконаний у невинності своїх дітей, Гонта, однак, вбиває їх, щоб ніхто не дорікнув йому у відступництві від присяги. Він виконує своє рішення, але несамовито мучиться й карається в нім люблячий батько. Козацький сотник з глибоким сумом ховає дітей за запорозьким звичаєм і з глибокою ніжністю благословляє їх могили. Непереборна сила українського народу втілена в образі Яреми, який подається в еволюційному розвитку і вражає розмаїттям почуттів: Ярема-наймит дивує рабською покірністю (”гнувся-нагинався”); Ярема-закоханий — спалахом ніжних почуттів, від яких відчув, “що виросли крила, що неба достане, коли полетить”; Ярема-месник — своєю грізною силою, незвичайною хоробрістю, навіть жорстокістю.

Колишній наймит постійно з народом, ділить з ним ярмо неволі і радісні перемоги над гнобителями. Вранці повінчавшись з Оксаною, він увечері повертається в загін Залізняка, який називає його своєю “щирою дитиною”. Головний герой твору — повсталий народ. Поет захоплюється сяйним революційним поривом до волі, у якому немає місця байдужим, тому вдома “осталися діти та собаки, — жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки”. Всі дії повстанців спрямовані на досягнення мети — звільнити Україну від чужоземного поневолення, стати справжніми господарями своєї землі.

За жанром “Гайдамаки” — ліро-епічна поема героїчного характеру. Композиція твору струнка: два вступи, одинадцять розділів та епілог, післямова і гумористичне послання до передплатників. У поемі майстерно поєднані дві сюжетні лінії: селянське повстання й особисте життя Яреми. Особливістю композиції є також значна кількість вставних пісень і ліричних відступів, у яких поет стає ніби співучасником подій.

Пейзажні замальовки у творі скупі, але романтично забарвлена природа в них живе, як і люди. Твір, що має фольклорну основу, відзначається багатою т р о п і к о ю. Це і постійні епітети {дрібні сльози, буйні вітри), і гіперболічні порівняння (як та хмара, гайдамаки Умань обступили), і символи (бенкет у Лисянці), метафори (Смілянщина кров’ю підпливає).

Піснею-плачем невільників-українців, що страждають у турецькому ярмі, починається поема “Гамалія”. Морський марш скликає запорожців у визвольний похід. Опис бою виразно романтичний. Скутара, “мов пекло те, палає”, “ніч стрепенулась”, “ревуть, лютують яничари, та “розплата не забарилась”: вся Візантія “на ножах в крові німіє”. Сам отаман Гамалія розбив в’язницю, поламав кайдани, випустив бранців. Часті гіперболи підкреслюють рішучість і мужність козаків.

Історична тематика представлена і в Шевченковій драматургії раннього періоду, зокрема у п’єсі “Назар Стодоля”. Заголовний герой твору — запорізький козак, смілива людина — вміє постояти за свою гідність. “Я той, — говорить він, — хто й самому гетьману не дасть себе на посміх”. Водночас у Н а з а р а поетична, пристрасна, сприйнятлива до навколишньої краси вдача. Така ж піднесена в нього й мова. Побратим Назара Гнат Карий стриманіший у почуттях, але рішучіший та енергійніший у вчинках. Задля друга він готовий іти навіть на вірну смерть. Галя, кохана Назара, — життєрадісна й простодушна дівчина, яка, однак, зовсім не готова до життєвих труднощів. Коли ж довелося робити вибір між зрадливим батьком і вірним коханим, Галя усвідомлює, що багатство й сите життя її не приваблюють, бо вона прагне до волі в почуттях і діях. Егоїстичним власником, який заради нових маєтків ладен пожертвувати щастям власної дочки, постає з твору Хома Кичатий. “І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє” — такі мрії козацького старшини. Він жорстоко знущається над сіромою, але безсоромно падає на коліна перед Назаром, коли відчуває небезпеку. Тип хитрої, користолюбної посередниці втілено в образі Стехи. П’єсі Т. Шевченка притаманні напруженість у розгортанні дії, вміле поєднання романтичного піднесення у змалюванні характерів з реалістично-сатиричною проблематикою.