39. Г. Квітка-Основяненко – фундатор нової української прози.

Григорiй Федорович Квiтка народився 29 листопада 1778 р. в слободi Основа поблизу Харкова в дворянськiй родинi (вiд на­зви слободи й походить його псевдонiм Основ'яненко). Спо­чатку навчався вдома, а потiм у Курязькiй монастирськiй школi. У 1793 р. Григорiй як дворянин був зарахований на вiйськову службу, через чотири роки вийшов у вiдставку в чинi капiтана. У 1804 р. вiн став послушником монастиря, а наступного року повернувся на вiйськову службу. У 1806 р. майбутнiй письменник подав у вiдставку, оселився в Харковi, став комiсаром у народному ополченнi.У 1812 р. вiн працював директором Харкiвського театру, за­снував Iнститут шляхетних дiвчат, згодом органiзував, вiдредагу­вав i опублiкував першi в Украïнi громадсько-лiтературнi журна­ли "Харьковский Демокрит" i "Украинский вестник". Збирав кошти на вiдкриття Харкiвськоï публiчноï бiблiотеки. Перша книга "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком" ("Маруся", "Салдацький патрет", "Мертвецький Великдень") вийшла у 1834 р. У 1837р. вийшла друга книга "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком". У 1840 р. Г.Ф. Квiтка очолив Харкiвську палату карного суду на посадi надвiрного радника.Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харковi.

Григорiй Федорович Квiтка-Основ'яненко залишив по собi значну лiтературну спадщину, написану росiйською та украïн­ською мовами: це комедiï "Сватання на Гончарiвцi", "Шельменко-денщик", "Шельменко – волостной писарь"; лiтературно-публiцистичнi статтi "Суплiка до пана iздателя", "Лист до видавцiв "Русского вестника"; iсторико-художнiй нарис "Головатый"; фейлетон "Письма Фалалея Повинухина"; жартiвливi вi­ршi "Шпигачки"; романи "Панхалявский", "Жизнь и похожде­ния Петра Степанова, сына Столбикова", повiстi "Ганнуся", "Панна-сотниківна", "Конотопська вiдьма", "Маруся"; оповi­дання "Салдацький патрет", "Купований розум", "Пархiмове снiдання", "Перекотиполе", "Малоросiйська биль" та iншi. Його спадщина нараховує близько 80 прозових i драматичних творiв, щоправда не всi вони мають однакову художню вартiсть.

Крiзь усю творчiсть Квiтки-Основ'яненка (виняток станов­лять окремi реалiстичнi твори другоï половини 30-40-х pp.) про­ходить просвiтительська думка про те, що причиною суспiльних вад є неуцтво, недостатнiсть виховання. Тому письменник актив­но пропагував i, як сказав I. Срезневський, "внiс у свiдомiсть iнтелiгенцiï iдею освiти всiєï маси народу". В художнiх творах i публiцистичних статтях вiн послiдовно проводив думку про об­дарованiсть простого народу, пропагував iдею надання освiти простим людям.Чулий до назрiлих потреб часу, Квiтка-Основ'яненко створив украïнською мовою повiсть "Маруся" (1832), а також ряд повi­стей i оповiдань, якi вийшли двома збiрками "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцъком Основьяненком". Тим са­мим вiн розв'язав комплекс назрiлих проблем лiтературного жит­тя, переконливопродемонстрував високi естетичнi можливостi украïнськоï лiтературноï мови, ïï придатнiсть для розробки сер­йозних тем в оповiдних жанрах, поклав початок розвитку новоï украïнськоï прози, за що С. Єфремов назвав його "батьком укра­ïнськоï прози".

Поява повiстей та оповiдань Квiтки-Основ'янен­ка знаменувала новий важливий етап не лише у творчостi пись­менника, а й загалом у розвитку украïнськоï лiтератури, у формуваннi ïï реалiзму й народностi. Прозовi твори Квiтки-Основ'яненка украïнською мовою подi­ляються на двi основнi групи: бурлескно-реалiстичнi оповiдання i повiсті; сентиментально-реалiстичнi повiстi. До першоï групи належать гумористичнi оповiдання "Салдацький патрет", "Мерт­вецький Великдень", "От тобi i скарб", "Пархiмове снiдання", "Пiдбрехач", а також гумористично-сатирична повiсть "Коно­топська вiдьма", яка є найвизначнiшим бурлескно-реалiстичним твором письменника.

Це передусiм гостра сатира на панiвну верхiвку украïнського суспiльства XVIII ст., характернi негативнi риси якоï втiленi в образах невiгласа, нiкчеми й ледаща сотника Забрьохи, шкiдливого й пiдлого крутiя та п'яниці писаря Пiстря­ка, свавiльного Халявського, отця Симеона, який, звикши пара­зитувати на людському горi, виявляє невдоволення тим, що зменшилася смертнiсть людей. Письменник показав типовi риси тiєï козацькоï старшини, значна частина якоï в часи занепаду гетьманщини й системи козацьких полкiв XVIII ст. виродилася в екс­плуататорську' верхiвку, розкрив тогочасну потворнiсть адмiнi­стративних порядкiв, порушення характерного для часів Запорiзькоï Сiчi i козацько-повстанських рухiв принципу комп­лектування командного складу за особистими здiбностями та бо­йовими заслугами, а не за знатнiстю походження. У "Конотоп­ськiй вiдьмi" письменник дбав не стiльки про виразнiсть iсторичного колориту, скiльки про створеннясоцiальноï сатири, спрямованоï проти характерних породжень тогочасного неспра­ведливого устрою. У переродженiй старшинi вiн показує сучасне йому украïнське панство, утворене з колишньоï соцiальноï вер­хiвки шляхом "агромадження нею маєтностей та одержання вiд царського уряду дворянських привiлеïв.

Серед сентиментально-реалiстичних творiв Квiтки-Основ'я­ненка є повiстi "Маруся", "Козир-дiвка", "Сердешна Окса­на", "Щира любов". Центральним персонажем кожноï з них ви­ступає сiльська дiвчина.

Iдейну основу повiстi "Маруся" (1832) становить реальний життєвий конфлiкт соцiально-побутового змiсту: на перешкодi до одруження закоханих стоïть перспекти­ва важкоï двадцятип'ятирiчноï солдатськоï служби для нарече­ного й злиденноï долi жiнки-солдатки для нареченоï. Квiтка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати цей конфлiкт, "знаходячи" нереально доброчинного хазяïна, який обiцяв ге­роєвi повiстi Василю за чесну одно-дворiчну роботу знайти йому за грошi замiну при рекрутському наборi. Поки Василь заробляв грошi, Маруся застудилась i померла. Повернувшись iз заробiткiв i не заставши живою коханоï, Василь iде в монас­тир i там з горя помирає. Отже, сюжет повiстi - опоетизована iсторiя чистого й вiрного кохання сiльськоï дiвчини Марусi та парубка з мiських ремiсникiв Василя; завершення сюжету тра­гiчне. Бажаючи показати кращi духовнi риси украïнського трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможнiсть укра­ïнськоï лiтературноï мови на народнiй основi, Квiтка-Основ'янен­ко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин душевно ба­гатих простих людей. Головнi персонажi уособлюють iдею про високi моральнi чесноти трудового народу, iдучи за традицiями сентименталiзму, письменник надiляє Марусю й Василя надмiр­ною чутливiстю й душевною вразливiстю, вводить у повiсть вимоги вiщування серця, смертi з туги за коханою. В зображеннi Марусиного батька, заможного селянина Наума Дрота, виявилося прагнення Квiтки показати життя крiпака в прикрашеному виглядi. Василь, як i Маруся, змальований iдеалом як зовнi, так i внутрiшньо. Вiн чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, " працьовитий, розумний. А що вже дотепний: "на вигадки, на при­кладки - поперед усiх: тiльки його й чути, вiд нього весь регiт iде". Проте лукавства в жартах Василя нема. I до танцiв, i до роз­мов, i до роботи - до всього вiн здатний. Такого хлопця поважа­ють дорослi (бо й вiн ïх шанує), з таким хочуть дружити молодi, такого наслiдують дiтлахи. Василь - сирота, бiдний, працює в мiстi свитником. Його воля й розумовi здiбностi виявилися в тому, що вiн швидко навчився в купця грамоти. I натурою своєю цей парубок надзвичайно чутливий. Як побачив вiн Марусю пiд образами у трунi, "закричав жалiбно, застогнав, поблiд як смерть та тут же i впав, мов неживий...". Надмiрна вразливiсть мало не довела його до самогубства, коли вiн довiдався про смерть коха­ноï. Мова Василя перенасичена пестливими словами: "Марусенько, моя лебiдочко, зiронько моя, рибочко, перепiлочко!". На образах Марусi та Василя позначився вплив сентимента­лiзму.

Сентименталiзм (з французькоï Ї чутливiсть) - лiтера­турний напрям другоï половини XVIII-початку XIX ст., що ха­рактеризувався особливою увагою до духовного свiту людини й вiдзначався iдеалiзацiєю дiйсностi та перебiльшенням почуттiв. Сентименталiсти вважали своïм завданням розчулити читача, ви­кликати в нього спiвчуття до нещасноï долi героïв. В украïнськiй лiтературi сентименталiзм поєднувався з реалiзмом у повiстях Квiтки-Основ'яненка "Сердешна Оксана", "Щира любов", "Маруся"; деякi елементи сентименталiзму знаходимо в "Енеïдi" та "Наталцi Полтавцi" Котляревського, в "Гайдамаках" Шев­ченка.

Особливiстю мови повiстi "Маруся" є розчулений тон розпо­вiдi про зустрiчi закоханих, розлучення, смерть Марусi, горе ïï нареченого та батька. Наприклад: "Зосталася Маруся сама, схи­лила головоньку на бiлу ручку, а слiзоньки з очей так i капотять!" Ще один приклад: "Отак-то вони в останнi часи розмовляли i обоє плакали безперестанно! А як же прийшло зовсiм проща­тись, так що там було!.. Коли вже i старий Наум так i хлипа, як мала дитина, а мати, глядячи на сльози та на тугу Марусину, аж злягла, так що про молодих i казати!.."

Джерелами для написання повiстi стала дiйснiсть украïнсько­го села та народна творчiсть: украïнськi балади, лiричнi, весiльнi пiснi, фольклорнi мотиви (любовi, розлуки, смертi закоханих). Вiд народноï поезiï - образнiсть повiстi, вiд казки й переказу - ïï розповiдний стиль. Завдяки пiсенностi "Маруся" швидко й на­завжди полюбилася народовi.

Квiтка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення лi­тератури до широких народних мас. Орiєнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчiсть i здо­бутки попередникiв, письменник виробив власний живописний, реалiстичний у своïй основi стиль, збагатив украïнську лiтератур­ну мову, а вплив його прози i драматургiï позначився на творчос­тi Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пiзнiших украïнських проза­ïкiв.

ОСНОВНI ТВОРИ: "Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов", "Козир-дiвка", "Салдацький патрет", "Пархiмове снiдання", "Конотоп­ська вiдьма", "Сватання на Гончарiвцi".