35. Жанрово-стильова характеристика поеми і. Котляревського «Енеїда».

Енеїда Котляревського – 1 твір нової укр. літ, яким завершився процес секуляризації укр. культ., утвердилася народна мова як літературна та відбувся перехід від силабічної до силаботонічної системи віршування. Проте поема стала епохальним явищем не тільки в історії укр. літ. а й в історії розвитку всієї нації, оскільки сприяла самоідентифікації укр. етносу. Показавши духовно-моральне спустошення України через втрату нею державності, осміявши запроданство козацької старшини, автор підніс благородство простих Українців, возвеличивши їх нац. дух. Енеїду Котляревського можа вважати твором усього життя автора, бо писав її близько 30р. В основу Котляревський поклав сюжет «Енеїди» римського поета Вергілія написану на замовлення Октавіана Августа. К. використав традиції бурлескно-травестійної літератури пізнього укр. бароко, що розвивався в атмосфері маскараду, пародії, підтримуваної дяками пиворізами. Як і будь-який бароковий твір вона має систему підтекстів, заснованих на «чітких історичних алюзіях». До барокових рис належать: поєднання комічного і трагічного; наявність макаронічної мови; накопичення однотипних фігур; амбівалентність характерів; динамізм; натуралізм. В «Енеїді» постає нова концепція особистості − людина яка наділена індивідуальною свободою, має приватне життя. Свобода полягає у праві вибору, в якому перевага віддається не особистому, а служінню «общому добру».

36. Драматичні твори Котляревського

Характерні риси драматургічної творчості Івана Котляревського: невелика кількість дійових осіб, вдало вибраний конфлікт, напруженість і природність розвитку сюжету, стрункість композиції, органічно вмонтовані в текст пісні, народна, індивідуалізована й гранично виразна мова, гумор, чіткість ідей, рельєфно зримі образи,

Письменник відомий передусім як автор поеми "Енеїда" (створювалася близько 20 років), перші частини якої з'явилися друком 1798 р. Твір започаткував розвиток нової української літератури, оскільки був написаний живою розмовною мовою. Драматичні твори Котляревського- "Наталка-Полтавка" і "Москаль-чарівник" - визначили розвиток української драматургії на наступні декілька десятиріч.

Крім «Енеїди», Котляревський лишив після себе тільки дві речі більшого розміру — двоактову оперету «Наталка-Полтавка» та одноактовий водевіль «Москаль-Чарівник». Писано їх одночасово з V — VI-ю частинами «Енеїди», десь коло 1819 p., а видрукувано значно пізніше: «Наталку-Полтавку» — в «Украинском Сборнике» Срезневського за 1838 р., а «Москаля-Чарівника» — там же, але через три роки по смерті автора, в кінці 1841 р.

Утворено їх для Полтавського театру, де Котляревський один час завідував репертуаром: в його посмертних паперах знайдено власноручно переписаний для вистави текст однієї з Криловських комедій.Репертуар Полтавського театру складався з популярних тоді російських п’єс Крилова, Княжніна, кн. Шаховського. Одна з комедій останнього — «Казак-Стихотворец», виставлена в Харкові і в Полтаві, п’єса, не позбавлена хисту, але позначена поверховим і трохи карикатурним трактуванням українського життя, і спричинилася до написання «НаталкиПолтавки». В одній із сцен «Наталки» знаходимо виразну на це вказівку. Виборний Макогоненко розпитує Петра про Харків, харківські новини і харківський театр:

У характеристиках немає жадних прибільшень. «Хапун і завзятий юриста» Возний, хитрий, як лис, Виборний, що «де не посій, там і вродиться», Терпилиха, Микола — це все «по благости Всевишнего люди», з усіми людськими чеснотами і хибами. Виборний, при всій своїй запобігливості перед сильним, не позбавлений почуття справедливости: він не вагається оддати належне Петрові, коли той дарує Наталці всі свої заробітчанські гроші. Навіть хабарник Возний «от рождения расположен к добрым делам» і, коли досі їх не робив, то виключно за «недосужностию по должности». Менше живого й характерного в «позитивних» постатях — Наталці й Петрові, але нічого неправдоподібного, надуманого немає і в них.

Єдине, що ослабляє реалізм «Наталки-Полтавки», — це її запозичена з сучасного російського письменства форма оперети: оте розбивання живої розмови вокальними нумерами, що робить діялоги занадто штучними, та ще сантиментальне забарвлення романсів, які автор вкладає в уста героїні:

«Москаль-Чарівник» з художнього боку значно поступається «своїй знаменитій літературній сестрі». «Наталка-Полтавка» майже бездоганна в розумінні архітектоніки та художньої економії. Дія в ній розвивається швидко; всі повороти інтриги мотивовані — ніщо не загромаджує простого і ясного пляну. Навіть розумування героїв, крім одного, що торкається харківського поставлення «Казака-Стихотворца», внутрішньо зв’язані з дією. В «Наталці-Полтавці», — писав проф. О. О. Котляревський, — «много жизни, простоты и драматичности», «все совершается... в обыденной сфере, без всяких запутанных завязок и развязок», «все полно малороссийской природы и юмора». В «Москалі-Чарівнику» українського кольориту менше, гумор елементарніший, дія розвивається не так майстерно, діялоги не такі яскраві. Вся перша сцена, до появи на кону москаля, розтягнена; дещо в ній видається ненатуральним і зайвим, — наприклад, полеміка між; Тетяною і Фитиком стосовно Іосифа Прекрасного. Занадто карикатурно звучать пісні

Елемент дидактизму займає в «Москалі» далеко більше місця, ніж: у «Наталці». Сентенції сиплються, як із міха: «В свете часто случается, что и добродетель кажется подозрительной», «Не будьмо неумолимі для других, одним собі зазорного не прощаймо», «Шутка, кстати сделанная, больше делает пользы, чем строгие наставления» і т. д. Моралізує не тільки москаль, що немов спеціяльність має виголошувати повчаючі речі, але і Михайло, і Тетяна, і навіть Финтик, коли, виведений на чисту воду, обіцяє стати прикладом «ко исправлению всех и каждого».

При всім тім з «Москаля-Чарівника» водевіль талановитий і жвавий, без різкого фальшу і надмірної карикатури.

Єдиний, хто не погоджувався з цією оцінкою, був Куліш. Оглядаючи українське письменство на сторінках «Основи», він закинув п’єсі її крайню неправдоподібність, яка, на його думку, полягає найголовніше в тім, що в ролі одуреного чоловіка в Котляревського фігурує чумак: чумаки ж, як відомо, належать до найрозвиненіших елементів людности, і трудно пристати на думку, щоб бувалий чумак повірив таким наївним чарам і закляттям, як москалеві.

Міркування Куліша, як завжди, сторонничі і несправедливі. Варт порівняти «Москаля-Чарівника» з усією водевільною літературою, не минаючи легкого типу комедій, як Винниченкова «Панна Мара», і нам стане ясно, що художні хиби «Москаля» — шарж, пересада — властиві всьому цьому літературному жанрові, а його сильні риси, як кольоритна мова і жвавий діялог, повинні бути поставлені на кошт літературного хисту Котляревського. (зі статті Зерова)