2. Фольклор і художня література. Проблема «фольклоризації» літературних текстів.

Проблема фольклорно-літературних взаємин перебувала в полі зору філологів протягом ХІХ-ХХ ст., і тепер не втрачає своєї актуальності, адже усна колективна та письмова індивідуальна творчість взаємодіють, перетинаються між собою, взаємно збагачуючись.Фольклорно-літературні взаємини, фольклоризм літератури осмислювало багато українських вчених. У першій половині ХІХ ст. ці проблеми закономірно постали перед дослідниками в зв'язку з формуванням романтичної парадигми світосприйняття, захопленням старовиною, прагненням пізнавати своє рідне, національне. Найбільш помітними в цей період були праці М. Максимовича, О. Бодянського, І. Срезневського, М. Костомарова, П. Куліша.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. проблему співвідношення фольклору й літератури досліджували О. Потебня, М. Драгоманов, М. Сумцов, І. Франко, М. Дашкевич, М. Грушевський, Б. Грінченко, М. Павлик, В. Гнатюк. Вчені аналізували фольклоризм окремих творів літератури, актуальним залишилося вивчення пам'ятки "Слова о полку Ігоревім" (М. Грушевський), досліджували фольклоризм творів Т. Шевченка (І. Франко). Методологічні настанови для розуміння складності трансформаційного процесу, який відбувається під час впливу одного типу словесності на інший, запропонували в своїх працях О. Потебня, М. Грушевський. На відміну від попередніх дослідників, які сприймали фольклор як нижчу сходинку, від якої відштовхуються письменники, щоб на вищому рівні продовжувати традиції народних співців, О. Потебня, М. Драгоманов, І. Франко розглядали фольклор та літературу як два види мистецтва, між якими відбувається взаємовплив; відстоювали концепцію фольклору як словесності імперсональної, і літератури як словесності, побудованої за "індивідуальним принципом".

З погляду історичного розвитку та співіснування фольклору й літератури Д. Медріш вирізняє два типи фольклорно-літературних зв'язків: відкритий (контактний), коли близькі за функцією писемні та усні жанри протягом цілих епох співіснують і здійснюють один на одного помітний взаємний вплив, та закритий (паралельний), коли різні усні та писемні жанри утворюють в національній словесності єдину і вельми сталу протягом кількох століть жанрову систему за принципом доповнюваності

О. І. Дей, О. І. Зілинський, Р. Ф. Кирчів, Н. С. Шумада у праці "Український фольклор у слов'янських літературах" вирізняють три головні форми фольклорно-літературних зв'язків, які стосуються аспекту фольклоризму літератури (тобто процесу розвитку і художнього збагачення індивідуальної професійної словесної творчості на основі народної, колективної):

1) засвоєння літературою своїх національних народнопоетичних надбань;

2) використання фольклорних джерел сусіднього, спорідненого походженням, історією і мовою народу;

3) опрацювання інтернаціональних фольклорних сюжетів та мотивів.

Для успішного аналізу фольклорного субстрату в літературному тексті необхідно перш за все бути ознайомленим з методикою "ідентифікації" (елементарного розпізнавання у літературному творі уснопоетичних за походженням елементів), яка була розроблена вченими як послідовність завдань:

1. Розв'язання питання про наявність у творі фольклорного впливу.

2. Розпізнавання виявленого фольклорного впливу як сюжетного чи стилістичного, або й сюжетного і стилістичного разом.

3. Визначення жанрової специфіки усного об'єкта рецепції.

4. Визначення його національної (етичної) належності.

5. Пошук найближчих до усного об'єкта рецепції фольклорних варіантів і текстуальні зіставлення з літературним твором з метою визначення обсягу (ступеня) використання їх у ньому, напрямів і засобів трансформації [20, 68].

Давно відомий розподіл фольклоризму письменника на два типи - "природний" та "кабінетний". На думку С. Росовецького, у новій українській літературі чистий "природний" фольклоризм - явище рідкісне [20, 53]. Також вчений розрізняє два типи рецепції фольклору в літературі за співвідношенням сюжетних (власне структурних і стильових) фольклорних компонентів:

1. Сюжетний або нестильовий (письменник принципово відмовляється, незважаючи на використання фольклорної сюжетики, від звертання до фольклорного стилю).

2. Аморфний, розлитий або несюжетний (наприклад, в поезіях - лише стилістика народної пісні)

Цікаві варіанти фольклорно-літературних зв'язків маємо у випадках оспівування народного героя. Так, наприклад, постать Марусі Чурай, витворена українським народом, стала основною героїнею повісті російського письменника О. Шаховського ("Маруся, малороссийская Сафо", 1839), потім цей літературний твір знову вплинув на українську культуру. Фольклорно-літературні зв'язки у цьому випадку можна подати такою схемою: український фольклор > російська література > українська література, український фольклор. Л. Пономаренко називає це явище фольклорно-літературним "зиґзаґом" або "бумерангом", у цьому випадку ще й ускладненому міжнаціональними ознаками [18, 10-15].У дисертації П. Будівського "Фольклорний і літературний образ народного героя (Олекса Довбуш): проблема історичної та художньої правди" чітко показаний перехід історичного діяча у фольклорного героя, а далі - в літературні тексти, щоправда, наступний перехід (з літератури знову у фольклор) не врахований автором дисертації [2]. Тут фольклорно-літературні стосунки можемо позначити так: історична особа > фольклор > література, або: історична особа > фольклор.

Фольклоризм літератури - лише одна із граней проблеми іншобуття фольклору в історичних та естетичних умовах. При дослідженні фольклоризму необхідно поглибити системність аналізу, який має охоплювати всі рівні ідейно-естетичної структури твору.Фольклоризм визначають як наявність фольклорного субстрату в літературному творі. Так само, як інші впливи, він може бути випадковим, у вигляді прямого наслідування, а також - переплавленим у авторській свідомості. В більшості монографічних робіт фольклоризм трактується як не тільки пряме, але частіше - опосередковане літературною традицією чи творчим методом письменника засвоєння фольклору в усій різноманітності форм його входження на всіх етапах творчості і на різних рівнях художньої структури твору.