150. Історія тексту літературного твору.

Сьогоднішнє літературознавство, розглядаючи літературний твір, акцентує в ньому саме процесуальність, становлення, розгортання та завершення художньої цілісності, яка відбиває цілісність та гармонійність світу, відтворену завдяки духовним зусиллям автора в процесі творчості та читача в процесі со-творчої рецептивної діяльності . Так, спираючись на запропоновану Ю.М. Лотманом логічну модель, що відображає співвідношення етапів творчого процесу з типами знаків, Н.А. Кузьміна досліджує, як змінюється енергія автора в процесі роботи над твором . І хоча автор здійснює рух від першопочаткового задуму до тексту, який і виступає кінцевим результатом процесу, в цілому мова йде саме про твір, що може існувати лише в процесі авторського творення та читацького відтворення. Таким чином, можна зауважити, що уявлення про твір і в художній практиці, і в історії естетики передують уявленням про його матеріального носія, яким, якщо мова йде про літературний твір, виступає художній текст.

Приватними питаннями історії тексту є атрибуція, датування, локалізація.

Історію тексту літературного твору поділяють на 3 фази:

1. історія тексту від появи задуму до першої публікації,

2. авторська переробка тексту,

3. авторське втручання (інші автори, цензура)

Автограф – текст літературного твору, написаний від руки автором.

Список – неавторський запис тексту твору(переписання)

Оригінал – безпосередній запис твору в момент творення

Копія – переписування тексту з готового примірника

Авторизований список – текст, писаний чужою рукою, який містить сліди авторської правки.

Давні тексти можуть мати кілька редакцій з суттєвими фонетичними, лексичними, морфологічними розбіжностями.

Текст – цілеспрямована робота скриптора. Помилки, зроблені випадково, до тексту не відносяться.

Редакція – така переробка пам*ятки, яка зроблена з певною метою, викликана суспільними подіями чи особистими потребами книжника, таку переробку можна назв.літературною.

Зміни, якими радикальними вони не були б, якщо вони викликані випадковими причинами і не містят в собі цілеспрямованої ідейної чи стилістичної переробки пам*ятки, не можуть становити нової редакції пам*ятки.

Редації бувають: ідеологічні (міняється суть), стилістичні (з*яв. Слова-прикраси)

Якщо текст міняється мало, то його назв. Не редакцією, а взводом(рос.)- такий вид тексту, який виникає стихійно, нецільовано, в результаті багаторазового переписування текстів.

Архетип – первісний текст, від якого пішли всі інші.

151. Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.

Встановлення тексту – діахронне, історично осмислене і критичне прочитання тексту. Проводиться з дослідницькою метою.

Встанов.тексту – це не встанов помилок, це встановлення автентичності тексту.

Якщо вчені натрапили на якийсь давній текст, рукопис, то перш за все цей текст реєструють(номерують листки), вказують автора, час написання. Далі йде етап опису (на якому матеріалі написано, водяні знаки, чим написаний) Далі йде аналіз змісту.

Вчені стикаються з безліччю труднощів при встановленні текстів.При досл. Важливо не викривити текст. Зараз існує безліч способів збереження тексту.

При аналізі, коли у тексті знаходять сумнівні місця, проводиться екзамінація – критична оцінка тексту, з метою встановлення автентичності. Керуються прицьому стильовою єдністю. При виділенні неавторських дописів чи споворень, то такі місця виділяються.

Ще оди спосіб роботи з текстом – контамінація – реконструкція тексту на основі різних джерел. Як правило, її застос.тоді, коли текст не дійшов до нас у цілісному вигляді.

Основний принцип роботи з текстом – принцип текстової апології (контексту). Якщо у тексті є сумнівні місця, то його досліджують і припускають, чи ці рядки відповідають тотожності ситуації, чи вони дописані пізніше, іншою рукою. Контекстом може бути творчість автора, культурно-історична ситуація.

Визначальний принцип встановлення основних (дефінітивних) текстів творів Шевченка — принцип визначення і критичної підготовки тексту, що становить текстовий підсумок творчої праці поета.