149. Місце текстології серед літературознавчих дисциплін, основні завдання текстології.

Текстологія (від текст і ...логия ) , галузь філології, що вивчає твори писемності, літератури і фольклору в цілях критичної перевірки, встановлення і організації їх текстів для подальшого дослідження, інтерпретації і публікації.

Розрізняють Т. античної літератури, Т. нової літератури; своєрідні проблеми текстологій виникають відносно історичних джерел і творах усної народної творчості. Т. деяких творів епохи книгодрукування (наприклад, В. Шекспіра), Т. Фольклору, Т. східних літератур.

Т. як наука, єдина, яка має в основі специфічний історіко-текстовий аспект.

Текстологія (від лат. textum — тканина, зв'язок і грец. уоі, — слово) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням і тлумаченням художніх текстів, щоб донести їх до читача в первісному, задуманому автором вигляді.

Історія текстології як науки почаласт десь з 19ст. Цьому ми завдячуємо таким вченим як Карл Лахман, Леопольд фон Ганке. Філологічна критика, критика тексту, практична філологія – так колись назв. Текстологія. 1867 – поч текстології, рік появи критичного видання Міллера.

Першим письменником, над яким проводилася текстологічна робота був Шекспір.Сьогодні існує окремо текстологія фольклору, античних текстів, нових текстів і навіть текстів-перекладів.

З текстологією тісно пов*язана палеографія(вивч.давні пис.пам*ятки), джерелознавство (вивч. Вплив на худ.тексти), історіографі(позалітературні обставини виникнення літературного твору), герменевтика (тлумачення тексту).

Найважливіше завдання Т. складає встановлення, то є діахронного, історично осмислене і критичне прочитання тексту на основі поглиблення в його історію, вивчення джерел тексту (рукописів, друкарських видань, різних історичних свідоцтв), встановлення їх генеалогії і філіації, класифікації і інтерпретації авторських переробок тексту (редакцій і варіантів), а також його спотворень (редакторами, цензурою і т. п.).

Завдання текстології:

- з*ясувати авторство тексту,

- з*яс. походження тексту,

- з*яс. Автентичність тексту,

- час і місце виникнення тексту.

Текстологія надає перевагу історичному вивченню тексту, враховує всі зміни тексту літературного твору, вивчає текст у єдності з його супроводом (епіграмами, ілюстраціями), встановлює зв*язки тексту з літературними, культуриними, іс торичними зв*язками. Якщо тексти дуже довгі, то вони можуть мати кілька редакцій. Тоді завданням текстології є з*ясувати, хто дописував втрачені ісця, незакінчені тексти.

Дослідження текстології виступає і як частина методу літературознавства, як спосіб вивчення літератури. Закономірності розвитку літератури і різні суспільні тенденції знаходять віддзеркалення в зміні текстів, спостереження якої допомагає пізнати літературу як процес і твір — як продукт свого часу.Особливо неоціненною є її роль при підготовці наукових видань, зокрема для відновлення пропусків, зроблених цензурою чи письменником з певних ідеологічних мотивів.

Основний метод Т. — філологічний аналіз тексту , що спирається на своєрідність літератури як явища історичного і як вигляду мистецтва. Основні вимоги до дослідження текстології: історизм; дослідження зв'язку твору з соціально-історичною обстановкою, культурним і історико-літературним контекстом; вивчення всіх змін тексту даного твору, облік літературного «конвою» — ін. творів того ж автора, а також ін. авторів, що працювали в схожих умовах; пошуки віддзеркалення даного твору в інших; розгляд твору як цілого; вивчення змін тексту не лише по їх зовнішніх ознаках, але і у зв'язку із зміною вмісту пам'ятників; доказове пояснення встановленого тексту як єдино можливого, при якому весь текст підкоряється цьому поясненню.

Важлива робота ведеться сучасними текстологами, щоб подати в первісному вигляді художні твори Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, В. Симоненка, В. Стуса. Інколи текстологи допомагають встановити авторство того або іншого твору чи вирішити питання про канонічну редакцію (якщо їх є кілька).

Текстологічне вивчення письменницьких рукописів, особливо тих змін і поправок, які автор вніс до своїх творів, допомагає проникнути в його художні секрети, з'ясувати еволюцію художньої свідомості. Зокрема, детальне вивчення рукописної спадщини Олеся Гончара дає можливість простежити складні динамічні зв'язки між чуттєво-образним і логічно-раціональним у художній творчості видатного майстра літератури XX століття, які увиразнюють неповторність його творчої особистості.

 Текстологія - історично-філологічна дисципліна, що вивчає пам'ятки писемності, твори літератури і фольклору для критичної перевірки і встановлення на підставі наявних варіантів автентичности текстів. Увагу текстологів притягають передусім пам'ятки старого українського письменства, над яким працюють українські і російські вчені. Староукраїнські літописи досліджували О. Шахматов, Д. Ліхачов («Повість временних літ» й ін.), А. Генсьорський («Галицько-Волинський літопис») та ін. Над «Словом о полку Ігореві» працювали О. Огоновський, О. Потебня, О. Соболевський, В. Перетц, А. Мазон, М. Шарлемань, Р. Якобсон, М. Гудзій, Леонід Булаховський, І. Дмітрієв-Кельда, А. Зімін, В. Німчук, В. Адріянова-Перетц, Б. Рибаков та ін. «Києво-Печерський патерик» досліджував Д. Абрамович. Серед багатьох дослідників, що працювали над текстами творів Г. Сковороди після Д. Багалія і В. Бонч-Бруєвича, з останніх десятиліть слід назвати П. Попова. І. Табачникова, І. Іваньо, М. Редька. Перше ґрунтовне дослідження творів Т. Шевченка з текстологічного погляду належить В. Доманицькому. Цю працю в 20—30-их pp. продовжували І. Айзеншток, М. Плевако, М. Новицький, О. Дорошкевич, на еміграції П. Зайцев. За останні десятиліття текстологічна праця була зосереджена в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України, в якому над творами Т. Шевченка далі працювали Є. Кирилюк, М. Бернштейн, Ю. Івакін, В. Бородін, Л. Кодацька. Іншим письменникам ХІХ ст. присвячені праці І. Лучник, М. Сиваченка, К. Сєкарєвої, М. Гончарука, С. Зубкова та ін., що друкувалися в журналі «Радянське літературознавство» і в неперіодичних текстологічних збірниках того ж Інституту «Питання текстології» (вийшло 6 випусків., 1968—1990). З 2004 р. Інститутом літератури імені Тараса Шевченка НАН України видається щорічник «Спадщина: Літературне джерелознавство. Текстологія», який продовжує - розширивши, відповідно до назви, проблематику - традиції збірника «Питання текстології».

Як частина літературознавства, Т . полягає в обопільному і взаємнопроникаючому зв'язку з ін. його сторонами — історією і теорією літератури, і складає істочниковедчеськую базу цих наук. З ін. сторони, Т. використовує весь арсенал літературознавства і всіх суспільних наук. Як допоміжні дисципліни притягуються: бібліографія, джерелознавство, палеографія, герменевтика, історична поетика, стилістика . В Т. можуть бути застосовані комплексні кібернетичні, семіотичні, ймовірносно-статистичні методи.