144. Тропи у художній системі твору, їх різновиди.

Тропами (з грецької – зворот) називають слова, вжиті у переносному чи зміненому значенні. При цьому беруться до уваги вторинні (конотативні) ознаки предмета або явища, котре називається, основне ж значення слова (денотат) залишається поза увагою. Тропи дають змогу коротко і яскраво схарактеризувати особливість того, про що йде мова. Тропи зустрічаються іноді і в розмовній мові („хвіст черги", „серце як камінь", „язик до Києва доведе" тощо), але найчастіше використовуються у художніх творах як один з важливих засобів індивідуалізації та типізації, витворення повнокровних художніх образів. Головна властивість тропів – яскраво характеризувати одне явище через інше на основі їх подібності. До основних видів тропів зараховують: порівняння, епітет, метафору, метонімію, синекдоху, алегорію, іронію, гіперболу, перифраз, символ, синестезію, оксиморон, уособлення та ін.

Порівняння — зіставлення одного предмета а іншим з метою більш яскравої й наочної характеристики одного з них. Наприклад, говорячи про необхідність удосконалення всієї системи освіти і про те, як важливо молодих людей навчити творчо мислити, підготувати їх до життя, можна навести образне висловлювання, яке використовує порівняння: «Ще стародавні говорили, що учень — це не посудина, яку необхідно наповнити, а факел, який необхідно запалити». Порівняння відіграють дуже важливу роль при описах, вони допомагають уявити об'єкт розмови.

Порівняння має три­членну будову:

1) те, що порівнюється, або «предмет» порівняння (лат.comparandum),

2) те, з чим порівнюється, «образ» (лат. comparatum),

3) те, на основі чого порівнюється одне з іншим, ознака, за якою відбувається зіставлення (лат. tertium comparationis).

Епітет — (від грец. «додаток») образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найбільш характерну чи вражаючу якість. «Чи слід молодиці світити грішним волоссям проти Божого сонця ?» (І. Нечуй-Левицький ).

Метафора — (від грец. перенесення) заміна прямого найменування предмета образним. Метафора є тим же порівнянням, однак у порівнянні схожість указується прямо, а у метафори домислюється. Юність можна порівняти з весною життя. Метафора за своєю суттю є скороченим порівнянням, в якому пропущений сам об'єкт порівняння. Наприклад: чаша терпіння, у чужу душу не влізеш, випити гірку чашу та ін.

Метонімія (від грецького metonymia - перейменування) - троп або механізм мови, що полягає в регулярному або оказіональному переносі назви з одного класу об'єктів або окремого об'єкту на інший клас або окремий предмет, який асоціюється з ним за суміжністю. Основою метонімії можуть служити просторові, подієві, синтагматичні та логічні відношення між різними категоріями, що стосуються дійсності та її відображення в людській свідомості. Це усвідомлення закріплене значеннями слів - між предметами, особами, діями, процесами, явищами, соціальними інститутами та подіями, місцем, часом.

Синекдоха (гр. synekdochе — співвіднесення) тpоп, вид метонімії, вислiв, заснований на кiлькiсному зiставленнi пpедметiв, на замiнi “ми” замість “я”, частиною цiлого, одним — сукупностi і навпаки: А штани та каpтузи посiдали на вози (С. Олiйник); фігура слова, що надає йому ширшого значення, ніж звичайно.

Алегорія (іносказання) — зображення абстрактного поняття чи явища через чи явища через конкретний образ. Наприклад: хитрість інакомовно показують у вигляді лисиці; мир — у вигляді голуба. Відома всім алегорія кохання — серце; алегоричне зображення зміни війни на мир — «І перероблять мечі свої на лемехи, а списи свої на серпи». Тартюф — алегорія лицемірства, Дон Кіхот — алегорія лицарства і т. п.

Іронія (від гр. eironeia прихований глум) троп, у якому слова чи вирази з метою насмішки вживаються у зворотному (до буквального) значенні слова: розумник (про дурня).

Гіпербола (від грец. «перебільшування») — навмисне художнє перебільшення сили, значення, розміру явища, що зображується. Наприклад: «Мало який птах долетить до середини Дніпра» (М.Гоголь). Гіперболи часто вживаються в політичній полеміці та пропаганді тощо.

Перифраза або Перифраза (від греч. peri — довкола, phraso — говорю) — один з художніх тропів: заміна назви предмету або явища описом істотних, визначаючих його характеристик і ознак, що створюють в нашій уяві яскраву життєву картину.

Символ — троп, поетичний образ, що виражає суть якого-небудь явища, в символі завжди наявне приховане порівняння.

Синестезія (грецьк. synaesthesis — одночасне відчуття) — художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів.

Найяскравіше синестезія проявилася у ліриці раннього П. Тичини — поета, схильного до «кольорового слуху» та «слухового кольору», здатного сприймати, скажімо, квінту як жовту густу барву тощо. Синтетичне взаємозумовлення цих чинників приводило до витворення одночасної «мальовничої музичності» як чільної ознаки «кларнетизму»: «За частоколом — / Зелений гімн»; «Мов золото-поколото, / Горить-тремтить ріка, / Як музика» тощо

Це явище, яке полягає у тому, що який-небудь подразник, діючи на відповідний орган чуття, поза бажанням суб'єкта, викликає не тільки відчуття, специфічне для даного органу чуття, але одночасно ще і додаткове відчуття чи уявлення, характерне для іншого органу чуття. Найбільш розповсюдженим проявом синестезії являється так званий кольоровий слух, за якого звук поряд із слуховим відчуттям викликає і кольорове. Наприклад, у багатьох людей жовтогарячий колір викликає відчуття тепла, а синє-зелений — холоду. За своєю природою синестезія, очевидно, являє собою посилену взаємодію аналізаторів. Своєрідні форми синестезії (наприклад, візуалізації почутого) зустрічаються в патології.

Оксюморон, або оксиморон (грец. οξόμωρον — нісенітниця), — це стилістична фігура, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу. На­приклад: «На нашій — не своїй землі» (Т. Шевченко); «довго тягтиметься мить» (Є. Плужник); «холодний окріп нарзану» (М. Лєрмонтов).

Оксюморон дуже виразний стилістичний прийом: ви­користовуючи мінімум мовленнєвих засобів, він характери­зує складність, внутрішню суперечність описуваного пред­мета або явища:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! (Леся Українка)

Уособлення - надання неживим речам або природним явищам людських рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик, дядько-ведмідь, тощо.Уособлення, дуже характерне для фольклору з його міфологічною свідомістю, використовується також літераторами: «Реве та стогне Дніпр широкий ...» (Т.Шевченко). .