140. Бібліографія як наукова дисципліна, типи бібліографії.

конецформыначалоформыБібліографія(грец. βιβλιον — книжка і γραφω — пишу) — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

1. Виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку;

2. Складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;

3. Розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.

Історія бібліографії

Бібліографія зародилася ще в стародавньому світі. Так, відомі бібліографічні таблиці з 120 сувоїв в 3 ст. до н. е. склав грек Каллімах на основі каталогів Александрійської бібліотеки. Але бібліографами тоді, власне, називали переписувачів книг. Значно пізніше термін Бібліографія почали вживати для опису книг. Першим твором з Б. друкованих праць вважається книга швейцарського вченого К. Геснера «Бібліотека загальна» (Bibliotheca universalis, т. 1—4. Цюріх, 1545—55).

Початок вітчизняній бібліографії ще в Київській Русі був покладений в «Ізборнику Святослава» (1073). Пізніше складаються описи книг монастирських бібліотек і т. ін. Значний вклад у розвиток вітчизн. і світової Б. внесли В. С. Сопиков, В. Г. Анастасевич, В. І. Межов, П. П. Пекарський, брати Ламбіни, Г. М. Геннаді, М. М. Лисовський, М. О. Рубакін. В деяких працях цих бібліографів подані відомості і про українську книгу.

Важливе значення в історії української бібліографії має діяльність В. С. Іконникова, М. Ф. Комарова, І. 6. Левицького, М. І. Павлика, О. М. Лазаревського, М. І. Костомарова, І.Ф. Павловського, Б. Д. Грінченка, В. М. Доманицького, І. Т. Калиновича. Складений М. Ф. Комаровим «Бібліографічний покажчик нової української літератури» (К., 1883) — значне явище в тодішньому культурному житті України. Ця праця була першою серйозною спробою обліку друкованої продукції Наддніпрянської України з 1798 по 1883. Іван Левицький працював над бібліографією західноукраїнських видань. Він склав покажчик — «Галицько-руська бібліографія» (т. 1—2. Львів, 1888—95) і як продовження її — «Українську бібліографію Австро-Угорщини за роки 1887— 1900» (т. 1—3. Львів, 1909—11). В розвитку бібліографічної справи на Україні значну роль відіграв І. Я. Франко. Він був упорядником ряду праць з Б., сприяв роботі інших бібліографів, рецензував їх покажчики, нерідко використовуючи Б. для пропаганди революційних ідей.

Бібліографія (грецьк. biblion — книга і grаpho — пишу) — галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання. Продукцією бібліографічної діяльності є бібліографічні посібники і будь-яка їх сукупність або вид бібліографічних матеріалів. Відповідно до функцій Б. поділяється на підрозділи: державна (національна) Б., призначенням якої є облік і реєстрація всіх творів друку в країні і створення на цій основі універсальних джерел бібліографічної інформації; науково-допоміжна, рекомендаційна, галузева, краєзнавча Б.; видавничо-книготоргова; поточна і ретроспективна Б.; Б. бібліографії. Для означення наукової дисципліни, що вивчає теорію, історію і методику Б., застосовується термін бібліографознавство. Термін "Б." виник у Давній Греції (V ст. до н.е.) і мав первісним значенням книгописання або переписування книг. Поновлений у Франції в значенні книгоописування (упорядкування "описів", "інвентарів", "реєстрів" книг), чим займалися бібліографи-фахівці. В Україні з 1922 діє Книжкова палата України ім. І.Федорова — центр державної Б., який здійснює поточний облік і реєстрацію видань, випускає бюлетені і літописи книг, нот, періодики, щорічні покажчики та довідники. Літературознавча Б. здійснюється підрозділами ЦНБ НАН України ім. В.Вернадського, НБ НАН України їм. В.Стефаника (Львів), науковими бібліотеками Одеси, Харкова; обласні бібліотеки та бібліотеки вузів ведуть науково-допоміжну Б. з-літературознавства у формах каталогів, картотек, покажчиків. З 1978 ЦНБ видає покажчик "Філологічні науки на Україні".

Бібліографічна інформація (БІ) – це інформація про твори друку, яка дозволяє стежити за літературно-документальним потоком, орієнтуватися в друкованій продукції, оперативно виявляти й відбирати для практичного використання конкретні публікації. Для бібліографічної інформації достатньо мати загальні відомості про твори друку, взяті з титульних сторінок відповідних видань (або з бібліографічних джерел – каталогів, покажчиків літератури тощо). Такими відомостями є: ПРІЗВИЩЕ АВТОРА; НАЗВА ТВОРУ; РІК І МІСЦЕ ВИДАННЯ (або джерело публікації); НАЗВА ВИДАВНИЦТВА; ОБСЯГ ТВОРУ ( в сторінках); ДОДАТКОВІ ДАНІ, ЩО УТОЧНЮЮТЬ ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВИДАННЯ (жанр літературного твору, редактор тощо).

Анотація - це коротка, стисла характеристика письмового твору.

Бібліографічний опис є основним елементом бібліографічного запису. Всі інші елементи – анотація, рубрика, тощо включаються лише за потребою. Тому бібліографічний запис може складатися лише з одного опису, в цьому випадку зміст термінів «бібліографічний опис» і «бібліографічний запис» збігаються.

Особлива роль у підготовці бібліографічної інформації належить бібліографічному групуванню. Суть цього процесу полягає у об’єднанні бібліографічних записів у однотипні групи за заздалегідь визначеними ознаками. Отже й по-різному орієнтувати в ньому читача.

Буває систематичне групування, тематичне, персональне, хронологічне.

Система посібників рекомендаційної бібліографії:

Основну частину систему рекомендаційних посібників становлять універсальні та комплексні посібники. Мета цих посібників – сприяти популяризації роботи бібліотеки, задовольняти запити читачів з широкого кола тем і питань.

Книжкові закладки. На відміну від рекомендаційних списків книжкові закладки «Радимо звернути увагу», «З чого почати?», «Що читати далі?» конкретніші за читацькою адресою й чіткіші за педагогічною спрямованістю. Вони звернені до читачів. яким потрібна кваліфікована допомога у виборі книг для самостійного вивчення певного питання або які хотіли б краще познайомитися з літературою з теми. яка вже цікавила їх в процесі читання тих чи інших книг.

Персональні пам’ятки. Значною популярністю користуються покажчики, присвячені громадським діячам, письменникам, вченим та іншим видатним особам. Складаються з таких компонентів:

а) передмова, б) бібліографічна довідка, в)огляд творів автора (або літератури про особу), г) список основних видань творів автора, д) перелік творів, рекомендованих для першочергового ознайомлення з творчістю автора, е) література про особу.

Підготовка бібліографічного огляду. Бібліографічний огляд у практиці є специфічним методом групової б/г інформації й популяризації кращої літератури.

За формою бібліографічний огляд – пов’язана усна розповідь про твори друку, об’єднані спільною ознакою. Розрізняють два типи оглядів – інформаційні і рекомендаційні. Перед першими ставиться завдання оперативного, цілеспрямованого інформування певних груп читачів про літературу, що має для них професійний інтерес, перед другими – завдання педагогічного характеру: зацікавити читача певною літературою. вплинути на його вибір. До інформаційних оглядів включаються видання різних типів і видів і за кількістю значно більше, ніж до рекомендаційних; до оглядів другого типу – здебільшого видання однієї тематики, одного автора і в обмеженій кількості (5-7 назв).