134. Символізм як літературний стиль. Етапи розвитку українського символізму.

Символізм. Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.          Теоретиком символізму вважається Ш. Бодлер. Він висунув теорію «системи відповідностей», за якою всі предмети і явища, всі чуття і почуття невидимо зв'язані в одну невиразну, містичну цілість. Завдання митця — побачити ці зв'язки, розплутати їх, показати таємничу залежність усього на світі.

Визначальні риси символізму:

- войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі;

- підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту);

- культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо;

- спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі».

Першим організаційним осередком українського символізму було створене в Києві 1918 р. з участю поетів Якова Савченка, Олекси Слісаренка, Павла Савченка, Михайля Семенка, Володимира Кобилянського і Павла Тичини угруповання «Біла Студія». Силами цієї групи був виданий того ж року «Літературно-критичний альманах» з творами названих поетів і митців і з теоретично-програмовими статтями. І. Майдана (Д. Загула) та Якова Савченка, а на початку 1919 р. постало нове угруповання український символістів «Музаґет», заходами й силами якого в травні 1919 р. було видано потрійне число журналу «Музаґет» за ред. Павла Тичини, Володимира Ярошенка, Юрія Меженка і Дмитра Загула. Виразно символістичною мотивами й засобами була творчість Якова Савченка («Поезії», 1918), Володимира Ярошенка, Дмитра Загула, Олекси Слісаренка, Клима Поліщука, Антіна Павлюка, Миколи Терещенка, Володимира Кобилянського.

Вершинним виявом українського символізму стала збірка Павла Тичини, «Сонячні кларнети» (1918), як своєрідна й унікальна подекуди в європейському символізмі «музична симфонія». Під впливом символізму перебував початково й Павло Филипович. Символічна за була перша збірка не зв'язаного орг. з символістами Тодося Осьмачки «Круча» (1922). Поза межами УРСР впливами символізму була позначена рання творчість Романа Купчинського, Василя Бобинського й інших галицьких поетів, згуртованих біля журналу «Митуса».

Існування символістичного угруповання обмежилося періодом 1917—1919 рр.: Михайль Семенко й Олекса Слісаренко активізувалися в українському футуризмі; інші, після останньої спроби з альманахом і групою «Ґроно», перейшли під ударами офіціозної критики на позиції «пролетарської літератури». Від символізму і його естетичних настанов відмовився згодом і Павло Тичина. У 1934—1937 більшість колишніх символістів, навіть ті, що перейшли на вимагані комуністичним режимом «пролетарські» позиції, були знищені, розстріляні або загинули в концтаборах: Яків Савченко, Олекса Слісаренко, Дмитро Загул, Володимир Ярошенко, Валер'ян Поліщук, Клим Поліщук, Лесь Курбас, Іван Крушельницький, Василь Бобинський та ін.

Традиції українського символізму і його мистецькі настанови продовжували у 20-их pp. на еміграції Клим Поліщук, Антін Павлюк; з 1945 - Тодось Осьмачка, Василь Барка, Михайло Орест.

Характеристичною особливістю українського символізму було його усучаснення — намагання висловити з допомогою символістичних мотивів і засобів захоплене чи й заперечливе ставлення авторів до дореволюційної і революційної дійсності. Впливами символізму позначена й рання театральна творчість Леся Курбаса і його Молодого Театру в 1917-1919.