126. Поезія, музика і малярство. Спільне і відмінне між ними за інтерпретацією і. Франка.

Поезія і музика виходять із спільного начала (поезія була піснею і мала свій ритм). І зараз практикують читання віршів під музику. Поетичні твори ми сприймаємо зором (читання). Музика ж апелює до нашого слуху, а поезія ворушить всі наші смисли. Коли музика впливає на наш настрій, може викликати веселість, бадьорість, сум, тугу, пригноблення – грає на нижчих, але глибших регістрах нашого душевного інструменту, там де свідомість на межі з несвідомим, то поезія ворушить верхні регістри (думку, інтелект). Музика викликає глибокі неясні зворушення. Для музики не властива тиша (хіба пауза), а поезія може передавати тишу. Так само для музики не властиве відчуття часу, а словами пору дня чи року описати легко. Музика може описати тільки конкретні звукові явища і різні стани душі (жаль, гнів, радість). Але не доступне для неї ціле царство думок, абстракцій, образів. Музика малює все тонами, шкала яких обмежена. Поезію можна прирівнювати до барвистої але поодинокої нитки, а музику до штучної тканини, бо музика може давати одночасно багато вражень, а поезія тільки одне, а лише згодом – інше. Враження, яке робить на нас музика багатше, інтенсивніше, абстракніше, сильніше. Але поезія викликає образи яркіші, виразніші, які лишають тривкіші сліди в душі. Музика заспокоює. Поезія розбурхує (не міг знати Франко про сучасну музику, яка викликає сильні емоції і переживання.) Музику можна розкласти на частинки, поезія – один струмінь світла.

Поезія і малярство. Зір дає нам найбагатший матеріал для нашого психічного життя: світло, тінь, красу, форму, рух… Поезія не малює фарбами, а пробуджує фарби в нас в душі. Картина – непорушна. Це фарби, рухи, вирази обличь, вихоплені і зафіксовані в один лиш момент, натомість музика і поезія процес, вони міняють свій настрій. Але це не означає, що малярство є мертвим. Спільне для поезії й малярства: малюнки і поезію ми сприймаємо по частинах, якісь деталі відходять на задній план.

На картині не передається якісь явища: холодний вітер. Маляр апелює до зору, поет - до уяви. Картина моментальне явище – апелює фарбами. Поезія потребує осмислення.  Малярство апелює до одного з відчуттів — це зорового. Поезія, особливо друкована, теж в першу чергу апелює до зору. Але оскільки в поезії є ритм і рима, то крім зору поезія обов'язково відкликається і до слуху. А використовуючи інструменти, які надає мова, поезія може вже через засоби мови впливати на всі без винятку органи чуттів. У цьому полягає головна відмінність між малярством і поезією.

Отже, почуттєвий матеріал є основним у поезії, а поетичне слово є універсальним інструментом для створення почуттєвих образів. На відміну від маляра і музиканта, які апелюють тільки до одного з органів чуття, поет завдяки слову має можливість впливати на всі п'ять відчуттів людини.

127. Зміст і форма художнього твору, їх взаємозв’язок. Компоненти змісту і форми.

Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну розчленова­ність його органічно-цілісної образної організації на окре­мі смислозначущі елементи та їх внутрішній взаємозв'язок, що посилює та підкреслює смислову суть і естетичну вираз­ність художнього твору. Окремі елементи, на які розпадаєть­ся твір, при найбільш загальному його смисловому поділі співвідносять з двома тісно взаємозумовленими сторона­ми, що визначають структуру будь-якого явища, а саме категоріями змісту та форми. Зміст звичайно визначають як внутрішню суть певного явища, його «ідею», форму — як спосіб її існування та зовнішнього вияву (виражен­ня). Як філософськими категоріями змістом й формою оперували здавна. У спрощеному вигляді протиставленість змісту і форми літе­ратурно-художнього твору уявляють через віднесення до змісту твору того, про що в ньому говориться, а до форми — того, як говориться. При цьому слід мати на увазі, що саме протиставлення різних елементів художнього твору за озна­кою їхньої змістової чи формальної належності умовне. По-перше, тому, що «зміст та форма не існують відокремлено. Вони завжди разом, у нероздільній єдності, як дві взаємопроникнуті сторони єдності, два аспекти єдиного цілого. Межа між ними — поняття не просторове, а логічне. Поділяючи твір на зміст і форму, ми тим самим руйнуємо його живу цілісність, для того, щоб докладно дослідити його складові елементи. Таким чином, форма — це по суті зміст у його зовнішньому вияві, так, як він постає об'єктивно, для нашого сприйнят­тя» Під формою літературно-художнього твору здавна розуміли його мовленнєвий склад, тобто ритміко-звукову, словесну та синтаксичну організацію. Потебня виділяє також внутрішню форму. Доцільно, з огляду на це, рівень форми літературно-художнього твору називати зовнішньою формою, рівень пред­метної зображувальності — внутрішнюю формою, упорядкова­ність зв'язків між рівнями зовнішньої і внутрішньої фор­ми та їх окремими елементами — композицією, узагальнену ідейну суть твору — змістом.

Компоненти змісту: тема (з грецької – те, що лежить в основі) - коло подій, життєвих явищ або якусь сторону людського життя, представлених у творі в органічному зв'язку з проблемою; Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби; Проблематику окреслюють як ряд запитань, що їх ставить митець перед собою, персонажами і читачем у художньому творі; фабула- ронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку; ідея, пафос

Компоненти форми: сюжет - система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору; Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата; жанр - — рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей; мова, ритм, розмір — регулярно повторювана комбінація тих або інших елементів фонетичної будови мови, яка служить одиницею визначення віршового ритму