124. Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.

«Поет і фантазування»З.Фройд. Фройд пише, що нам слід шукати слідів першої поетичної діяльності вже у дітей.Найулюбленіше заняття дітей – гра. Кожна дитина, що грається, поводиться як поет, бо витворює власний світ – світ фантазій, те ж саме робить поет, творячи фантазію і сприймаючи її як реальність. Щасливий ніколи не фантазує. Невдоволення бажання – рушійна сила фантазії, кожна фантазія – коректива дійсності.Наші сни – це також фантазії.Поезія, як і мрія, є продовженням і замінником дитячих ігор.

Письменник вміє розділяти своє власне я на безліч інших я, тобто первтілюватися в своїх героїв. Фройд розглядає явище СУБЛІМАЦІЇ - психоаналітичний термін, що означає один із психологічних захисних механізмів. Сублімація проявляється у заміні людиною однієї потреби, більш важливої, але такої, яку не повністю можна задовольнити, іншою потребою, менш важливою, але такою, яку можна більш повно задовольнити, або, відповідно, одного, більш привабливого об’єкту іншим, менш привабливим, об’єктом, - як шлях народження твору.

Структура особистості за Фройдом:ід, еґо, суперего.

«Психологія і поезія» К.Юнг

Хоча особиста психологія творця і пояснює дещо у його творі, але не сам твір. Якби вона повинна була пояснити твір, то все творче в ньому виявилося б звичайним симптомом. Усі психічні струмені у свідомості можуть бути пояснені, але творчі первні, що кореняться у безмежності підсвідомого, назавжди закриті для людського пізнання. Включаючи свою психологію у твір, письменник зачіпає тим самим щось у душі кожного (колективне підсвідоме). Суть мистецтва не в тому, що воно позначене власними особливостями,а в тому, що воно підіймається високо над особистим і говорить від імені людського духу і серця усього людства.

Структура особистості за Юнгом: его, особисте підсвідоме,колективне підсвідоме.

125. Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.

Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний)  — стиль у європейському мистецтві у 16-18 ст. Батьківщиною бароко була Італія, де у визначних мистецьких центрах виробили перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живопису. Поетика літературного бароко поєднує в собі різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Поєднання «непоєднанного» є однією з найхарактерніших барокових рис. Для митців бароко немає абсолютно нічого, що не могло б співіснувати. За допомогою метафори все можливо поєднати. Головне, аби таке примхливе сполучення вражало й було дотепним.

Дотепність, парадоксальність, контрастність сполучення найбільше цінувалися теоретиками та практиками бароко. Проблемам дотепності були присвячені цілі трактати, які закладали фундамент нової поетики.

Парадоксальне поєднання «непоєднанного» покликане вражати й дивувати. Однією з типових рис літератури бароко є його інакомовність. Інакомовність спричинена й такими рисами барокової поетики, як символізм, алегоризм, емблематизм. Отже, ускладненість стає ще однією характерною рисою літератури бароко. За барочною естетичною концепцією, твори мають бути важчими для сприйняття. Літературні твори бароко ускладнені багатьма позалітературними засобами.

Українське бароко виникає на рубежі XVI–XVII ст. і розвивається протягом двох віків. Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.

Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки» — твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські». Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора, у другому — потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо). І. Величковський створює «раки літеральні» — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна…»), алфавітний вірш, слова якого починаються з літер алфавіту («Аз благ всѣх глубина, // Дѣва єдина…»), вірш-Протей, що створювався за допомогою механічної перестановки слів з місця на місце.

Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила), так і світського («Римська історія»). Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси типу європейських міраклю та мораліте. У XVIII ст. з’являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії. З  комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії. Значення бароко в українській літературі XVII–XVIII ст. важко переоцінити.

Будучи першим загальноєвропейським літературним напрямом в Україні, бароко взяло на себе такі важливі ренесансні функції, як секуляризація й гуманізація духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні доби Відродження не існувало. Це Л. Баранович, Г. Сковорода, І. Величковський.