11. Ринок праці.

Ринок праці – ринок одного з факторів виробництва, дедомогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці – ставка заробітної плати – та обсяг використання праці.

Праця (або послуги праці) – один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об’єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством. Обсяг використання праці вимірюються у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця – це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу. Працедавець – це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати та отримувати заробітну плату.

2. Особливість конкурентного ринку праці як ринку фактора виробництва полягає у припущенні щодо абсолютної мобільності праці – здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці. Мобільність праці є аналогом умови вільного входження та виходу фірми на ринок. Однорідність праці полягає в тому, що працедавці не розрізняють послуги праці, які можуть надаватися різними робітниками; різні кваліфікація, досвід робітників не беруться до уваги на повністю конкурентному ринку. Фірма визначає попит на працю, входячи із співставлення вигод від використання праці з її вартістю. Зокрема, при аналізі доцільності збільшення використання обсягів праці на одиницю порівнюють додаткові вигоди із додатковою вартістю. Додаткові вигоди, тобто граничний продукт в грошовому виразі (ГПГВl) – це додаткова виручка, яка виникне від продажу додаткової одиниці продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці.

Пропозиція праці – співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

12. Сукупні видатки і рівноважний ввп.

Модель «сукупний попит — сукупна пропозиція», що її ми розглянули в темі 4, є базовою моделлю економічної рівноваги. Моделі, які спираються на видатки, є похідними від неї, тобто засобом схо-дження від абстрактного до конкретного. В реальній практиці еко-номічні суб’єкти не знають обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції. Але слід враховувати, що за сукупним попитом стоять сукупні видатки, а за сукупною пропозицією — вироблений ВВП. Тому в реальному економічному кругообігу рівновага забезпечуєть-ся тоді, коли економіка витрачає стільки, скільки необхідно для за-купівлі виробленого ВВП.

Рівноважний ВВП можна визначити двома методами: 1) видат-ки — випуск, 2) вилучення — ін’єкції. Перший метод спирається на тотожність сукупних видатків (Е) і ВВП, що його економіка пропо-нує для продажу. В умовах закритої приватної економіки, яку ми розглядаємо на даному етапі, ця тотожність виглядає так: Y = Е або Y = С + І. При цьому під сукупними видатками мають на увазі за-плановані видатки, тобто такі, які плануються всіма покупцями для задоволення своїх платоспроможних потреб.

У процесі економічного кругообігу сукупні видатки, зазвичай, не збігаються з ВВП. Якщо Е < Y, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, ніж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується збі-льшенням товарних запасів і незапланованим приростом інвестицій у товарні запаси . За цих умов у підприємств з’являється мотива-ція зменшувати виробництво до рівня попиту, що породжує тенден-цію до відновлення рівноваги між ВВП і сукупними видатками.

Якщо, навпаки, Е > Y, то це є ознакою недовиробництва, яке су-проводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси і слугує для підприємств підставою збільшувати виробництво до рівня попиту, завдяки чому виникає тенденція до віднов-лення рівноваги.

Завважимо, що незаплановані інвестиції виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки цим інвестиціям фактичні сукупні видат-ки завжди дорівнюють ВВП: Y = Е . Це означає також, що в умовах рівноваги , .

Умови досягнення рівноваги між сукупними видатками і ВВП мо-жна продемонструвати на базі графічної моделі «видатки — випуск», яка досить часто іменується як «кейнсіанський хрест» (рис. 6.1).

На рис. 6.1 економічна рівновага забезпечується в точці Т1, коли а Y1 = Е1. Нерівновага в точці Т2 означає, що Е2 < Y2, і тому Нерівновага в точці Т3 означає, що Е3 > Y3 і тому

В основі методу «вилучення — ін’єкції» лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають місце вилучення (змен-шення видатків) або ін’єкції (збільшення видатків). Вилучення відбу-ваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін’єкції здійснюють-ся в формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Економічна рівновага існує лише за умов, коли вилучення дорівнюють ін’єкціям.