Причини виникнення інфляції:
надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя));
обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;
надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;
інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари;
девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);
зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.
Як правило, грошові фактори дають первинний поштовх розвитку інфляційного процесу і активно впливають на його протікання. До до них відносять:
А) надмірну емісію грошей;
Б) розширення обсягів кредитування з боку кредитних установ;
В) хронічний дефіцит державного бюджету;
Г) збільшення швидкості обороту грошей;
Д) надмірним. інвестиції, невідповідні реальн. потреб. ек-ки в капіталовкладеннях;
Е) нестабільність обмінного курсу національної валюти.
Негрошові чинники інфляції зумовлюють зростання цін з боку відтворювального процесу. До складу негрошових факторів зазвичай включають:
А) диспропорції. суспільного відтворення (нераціональна структура економіки);
Б) монополізацію економіки;
В) мілітаризацію економіки;
Г) зростання витрат виробництва;
Д) світові структурні кризи (наприклад, сировинної, енергетичний);
Е) стихійні лиха, великі аварії, що тягнуть додаткові витрати держ. бюджету.
35.соціально-економічні наслідки інфляції
Розглянемо основні соціально-економічні наслідки інфляції.
1) Приводить до дезорганізації воспроизводств. процесу. Це проявляється в наступному:
А) Інфляційне зростання цін негативно впливає на збалансованість економіки.
Б) Інфляція, пов'язана зі скороченням платоспроможного попиту населення ускладнює реалізацію товарів і послуг, що призводить до уповільнення оборотності виробничих фондів, до порушення безперервності відтворювального процесу.
В) Тривала інфляція робить негативний вплив на відтворювальні процеси господарюючих суб'єктів.
Г) інфляція. зростання цін збільш. Номінальні. прибуток підприємств, яка відображається у їх балансах, однак це збільшення носить ілюзорний х-тер, утворює так звані. паперо. прибуток.
2) Інфляція негативно впливає на функціонування ринкових механізмів внаслідок спотворення ринкових сигналів. Це проявляється в тому, що інфляція:
А) призводить до зміни відносних цін, які є ринковими орієнтирами;
Б) збільшує невизначеність перебігу економічних процесів.
3) Інфляція призводить до перерозподілу національного доходу і багатства.
4) Наслідком інфляції є зниження рівня заощаджень в економіці.
5) Підсилює нестабільність функціонування товарних і фінансових ринків.
7) Інфляція може впливати на стан держ. бюджету двояким чином. З одного боку, скорочує реальн. вартість держ. боргу. З іншого боку, при інфляції зменшується реальна величина витрат гос-ва внаслідок знецінення податків та інших надходжень.
8) Знецінення грошей призводить до зниження валютного курсу.
9) Може призвести до неблагопр. для країни переміщенням капіталів під внешнеек. обороті. Висока інфляція стимулює вивіз нац. капіталу за межі країни, а також перешкоджає притоку іноземного капіталу. З іншого боку, за інших сприятливих умовах, вона дозволяє отримувати інфляційну надприбуток при виробництві товарів, що користуються підвищеним попитом, а також в результаті операцій на грошових, фінансових ринках і т.п.
Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету)[7].
Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком (див. інфляція як податок), зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва.[8] Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.
Політичне середовище. Інфляція негативно впливає на сприйняття громадськістю влади. Наприклад, прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для вирішення невідкладних завдань найчастіше лише прискорює інфляцію. Знижується довіра до діяльності Уряду, до запланованих програм та реформ.[Джерело?]
Вплив інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент (див. спекуляція), стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку[Джерело?]
36.антиінфляційна політика
Антиінфляційна політика — це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією.
Напрями антиінфляційної політики:
Політика доходів:
фіксація цін;
„заморожування зарплати”;
укладання угоди про цінову політику з галузями;
обмеження зарплати за допомогою податків.
Дефляційна політика.
2.1 Грошово-кредитна:
процентна ставка;
норма обов’язкових резервів;
операції на відкритому ринку.
2.2 Структурно-інвестиційна:
· обмеження монополізму та розвиток конкуренції;
· залученні іноземних інвестицій;
· протекціонізм;
· формування ринку позичкового капіталу.
2.3 Бюджетна політика:
· збільшення доходів;
· скорочення державних видатків.
37.загальна економічна рівновага
Загальна економічна рівновага стан національної економіки, при якому одночасно на всіх ринках благ і факторів обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції. Обсяг пропозиції - максимальна кількість блага, яку виробник готовий продати при даній ціні
Рис. 11. Схема загальної рівноваги
Ціни факторів залежать від обсягів виробництва, від попиту, а отже, від цін на товари, які виробляються. У свою чергу ціни на товари залежать від факторних цін.
Для нормального функціонування системи має встановлюватися відповідність між попитом і пропозицією (факторів і товарів). Ціни факторів мають відповідати витратам фірм; доходи фірм – "поєднуватися" з витратами домашніх господарств.
Стан рівноваги передбачає наявність трьох умов:
– по-перше, попит і пропозиція факторів виробництва однакові, на них установлюються постійні і стійкі ціни;
– по-друге, попит і пропозиція товарів (і послуг) однакові і реалізуються на основі постійних стійких цін;
– по-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.
Перші дві умови передбачають рівність пропорцій обміну. Третя умова виражає рівновагу у сфері виробництва.
Рівновага є стійкою, тому що на ринку діють сили, які вирівнюють відхилення і відновлюють її. Проміжні, «неправильні» ціни поступово виключаються. Цьому сприяє розвиток вільної конкуренції.
Відзначимо деякі ідеї і положення, що покладені в основу теорії загальної економічної рівноваги (за Вальрасом):
– всяке ринкове господарство прагне до рівноваги у вигляді тенденції;
– існує принцип взаємозалежності основних елементів ринкової економіки, який забезпечує єдність системи і впливає на реалізацію прагнень до рівноваги;
– вихідним пунктом аналізу рівноваги є аналіз обміну продуктами між виробниками і споживачами, який здіснюється на основі взаємовигідності та еквівалентності.
Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але вона може бути досягнута лише через ринковий механізм, через обмін. Основним інструментом у цьому механізмі є ціна. Вирівнювання попиту і пропозиції товарів відбувається через «намацування», пошук взаємоприйнятних цін, які виступають у вигляді цін рівноваги.
Рівновага цін установлюється у точці рівноваги між корисністю товару і витратами на його виробництво. Ціна виступає як регулятор пропозицій обміну. Вона забезпечує поєднання ступеня корисності споживної вартості з рівнем витрат. Для покупця ціна виступає як критерій оцінки корисності певного товару стосовно корисності інших товарів. Для продавця корисність ціни визначається співвідношенням виручки і витрат, необхідних для виробництва товару.