19. Механізм функціонування грошового ринку.

Грошова система – це форма організації грошового обігу яка історично та законодавчо утворилася у кожній країні елементи ГС: грошова одиниця; масштаб цін (вагова кіл-ть грошового металу прийнята в країні за грошову одиницю); емісійна система; форми грошей; інститути грошової системи; валютний паритет( співвідношення з інш валютами)

ГКР економіки – це комплекс взаємопов’язаний скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку , який проводить держава через свій держ банк. Головним суб’єктом ГКР є Нацбанк. Цілями монетарної політики є : стратегічні; проміжні; тактичні. Грошово-кредитне реіулювання Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певніш період. До таких макроекономічних показників належать:

- обсяг валового внутрішнього продукту, - прогнозований рівень інфляції', - розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття;

- платіжний торговельний балацсн-і У процесі здійснення грошово-кредитного регулювання НБУ використовує певний інструментарій. який охоплює: - визначення норм обов'язкових резервк;: - процентну політику': - рефінансування комерційних банків:

- операції з цінними паперами на відкритому ринку: - підтримання курсу національної валюти;

-регулювання імпорту та експорту капіталу. Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює, комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів.

20.Банківська система та грошова пропозиція.

 банківська система – це специфічна економічна і організаційно - правова структура, що забезпечує функціонування копійчаного обігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції: - трансформаційну , яка полягає в тому, що мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів ринку й передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки можуть змінювати рядки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові ризики; - функцію створення грошей й регулювання грошової маси, котра полягає до того, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система керує пропозицією грошей; - забезпечення сталості банківської діяльності і копійчаного ринку. 

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються - при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні - з попитом на гроші.

21.Грошово-кредитне регулювання економіки

Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу

та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання,

стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці,

забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає

розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль

грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним

стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації

сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою

монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей,

тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи

тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно

враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної

макроекономічної ситуації.

22.Платіжний баланс

Бала́нс платі́жний (англ. balance of Payments) — співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс на певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Активне сальдо платіжного балансу (>0) призводить до зростання золотовалютного резерву центрального банку. Пасивний сальдо (< 0) має протилежні наслідки.

23.Валютний курс

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Для конвертованих валют в основі курсу лежить валютний паритет. Проте курси валют майже ніколи не збігаються з їхнім валютним паритетом. В умовах міжнародної торгівлі і інших зовнішньоекономічних акцій співвідношення надходжень і платежів в іноземній валюті і, отже, попит і пропозиція іноземної валюти не перебуває у рівновазі. При активному платіжному балансі курси іноземних валют на валютному ринку даної країни падають, а курс національної грошової одиниці підвищується. Зворотне відбувається у разі, коли країна має пасивний платіжний баланс. Тому в більшості країн разом з твердим офіційним курсом національної валюти також існує вільний. За офіційного паритету здійснюються розрахунки центральних національних банків та інших валютно-фінансових установ між різними країнами і з міжнародними організаціями. Розрахунки між приватними особами і організаціями, виходять із зовнішньоторговельних і зовнішньоекономічних зв'язків та здійснюються по вільному курсу. Основним поняттям, створеним для пояснення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, ППС (purchasing power parity - РРР), для формулювання якого зазвичай привертають так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна бути рівна ціні товару в іншій країні; а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.

Нехай Pd - внутрішня ціна (domestic price) даного товару, а Pf - його ціна за кордоном, в сусідній країні (foreign price). Ці ціни являють собою кількість валют, національної для даної країни та іноземної, які дають за одиницю товару всередині країни та закордоном. Відношення цін і буде тим курсом, за яким одну валюту стануть обмінювати на іншу заради купівлі даного товару.

24.Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП

Вплив експорту на ВВП нічим не відрізняється від впливу на нього з боку споживання, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продаються за кордон, витрати на їхнє виробництво – це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни. Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого всередині країни, потрібно із загальної суми наших витрат відняти ту їхню частку, яка спрямовується на імпортні товари і послуги. Якщо ж у підсумку врахувати одночасно експорт та імпорт, то чистим результатом, від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом (витратами іноземців на наш ВВП) і імпортом (нашими витратами на іноземний ВВП). За цих умов сукупні витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру: СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ.

25.Ринок праці та механізм його функціювання

Ринок праці є системою суспільних відносин, соціальних - в тому числі, юридичних - норм та інститутів, які забезпечують нормальне відтворення і ефективне використання праці, кількість і якість якої відповідним чином винагороджуються. Тобто ринок праці є конкретним проявом системи суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин. У вужчому трактуванні ринок праці розглядається як система соціально-економічних відносин між роботодавцями - власників засобів виробництва - та населенням - власниками робочої сили - щодо задоволення попиту перших на працю, а других - на робочі місця, які є їх джерелом засобів існування.

Ринок праці являє собою відкриту підсистему, що через міжрегіональні міграції органічно взаємодіє з ринками праці інших регіонів. Як і кожний інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом та пропозицією. Відмінність ринку праці від всіх інших полягає в тому, що в результаті купівлі-продажу товар не відокремлюється від його попереднього власника, тобто фактично об'єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили (здатності до праці), при чому предметом торгу є не тільки певний вид здатностей виконувати трудові функції, а і тривалість і умови виконання цих функцій.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції. Його основна функція полягає в забезпеченні через сферу обігу перерозподілу робочої сили між галузями та сферами виробництва та забезпечення роботою всього економічно активного населення, яке в даний конкретний момент пропонує свою робочу силу на ринку праці.

На ринку праці взаємодіють головним чином роботодавці (суб'єкти власності на засоби виробництва) і наймані працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Певна частина економічно активного населення прагне реалізувати свою здатність до праці на умовах самостійної організації виробництва та збуту продукції. В такому випадку товар продається самому собі, фактично для власного споживання.

Таким чином, слід зазначити, що основними компонентами ринку праці є:

пропозиція робочої сили;

попит на робочу силу;

вартість та ціна робочої сили.

Пропозиція товару на ринку праці

Пропозиція товару на ринку праці характеризується трьома показниками:

сукупна робоча сила;

економічно активне (трудоактивне) населення;

попит на робочі місця.

26.Державна політика зайнятості

Державна політика — відносно стабільна, організована та цілеспрямована діяльність органів державної влади стосовно певного питання чи комплексу питань, яка здійснюється ними безпосередньо чи опосередковано і впливає на життя суспільства^[1]. Також визначається як «напрям дій, регуляторних заходів, законів, бюджетних пріоритетів стосовно певної теми, що здійснюється державним органом чи його представниками».^[2]

Державна політика втілюється за допомогою законів.

Державна політика зайнятості визначається цілями і завданнями, поставленими державою у цій сфері: що треба зробити, чого досягти і як це зробити, якими засобами, методами, способами. Вона має кілька рівнів: федеральний, регіональний і локальний (місцевий).

27.Модель економічного зростання Солоу.

Основи цієї моделі були закладені в його праці "Внесок у теорію економічного зростання" (1956). Учений дійшов висновку, що основною причиною нестійкості економіки у моделі Харрода—Домара є фіксована величина капіталомісткості (а), що відображає жорстке співвідношення між факторами виробництва — працею і капіталом (К/Ь). При цьому один з цих факторів часто залишається "недовантаженим". Відповідно до принципів неокласичної теорії пропорції між капіталом і працею повинні бути змінними (саме в цьому полягає неокласичний характер теорії зростання Р.-М. Солоу). їх визначають виробники, які мінімізують витрати залежно від цін на ці фактори. Тому замість фіксованого (K/L) Солоу включив у свою модель лінійно-однорідну виробничу функцію:

Y = F (K, L)

Розділивши усі члени на Ь і позначивши дохід на одного робітника (Y/L) через у, а капіталоінтенсивність К/L через одержимо:

y = LF (k,1) Lf (k) .

Рис. 5. Модель Солоу

Пряма пк на цьому графіку показує, скільки кожний робітник повинен заощаджувати та інвестувати з свого доходу, щоб забезпечити майбутніх робітників (у тому числі своїх власних дітей) капітальними благами. Крива sf (k) демонструє рівень його фактичних заощаджень залежно від досягнутого рівня капіталоозброєності. Зі зростанням капіталоозброєності н темп зростання інвестицій (заощаджень), природно, падає. Вертикальна відстань між кривою та прямою означає відповідно до фундаментального рівняння Солоу диференційну зміну показника капіталоозброєності dk. У точці k* (наприклад, k1 ) капіталоозброєність зростатиме, а у всіх точках правіше k* (наприклад, k2) спадатиме, так що економіка постійно зсувається у бік k *, і траєкторія збалансованого зростання є стійкою.

У моделі Солоу норма заощаджень s має значення тільки до виходу економіки на траєкторію стійкого розвитку: чим більша величина s, тим вищий графік 8k і відповідно рівень k*. Але як тільки зростання збалансовується, його подальший темп залежить тільки від зростання населення і технологічного прогресу.

З моделі Солоу випливають такі основні висновки:

а) вона показує, що норма заощаджень в економіці визначає розмір запасу капіталу, а відповідно і обсяг виробництва. Чим вища норма заощаджень, тим вища капіталоозброєність і вища продуктивність;

б) зростання норми заощаджень зумовлює період швидкого зростання до досягнення нового стійкого стану. У довгостроковому плані зростання норми заощаджень не впливає на темп зростання. Тривале зростання продуктивності залежить від технологічного прогресу;

в) розробники економічної політики часто заявляють, що норма нагромадження капіталу повинна бути збільшена. Зростання державних заощаджень і податкове стимулювання приватних заощаджень є способами прискорення нагромадження капіталу;

г) темп зростання населення також впливає на рівень життя. Чим вищий темп зростання населення, тим нижчим є обсяг виробництва у розрахунку на одного робітника.

28.ринок праці і механізм його функціювання 25

29 державна політика зайнятості те що і 26

30 Економічна нерівність та політика соціального захисту населення. Нерівність наявна в усіх сферах соціального та економічного життя з часу виникнення суспільства. Це нерівність у доступі до життєво важливих ресурсів (продовольчих, сировинних, енергетичних тощо), до робочих місць, освіти, медичних послуг, культурної спадщини, нерівномірність розвитку економіки тощо. В основі нерівності лежать відмінності людей за соціальним статусом, за кількістю наявних коштів, освітою, віком, місцем проживання, рівнем та якістю життя населення тощо. Нерівність є причиною конфліктів і соціальних катаклізмів різних масштабів. Тож світова спільнота, передусім розвинені країни, докладає зусиль до нейтралізації загроз глобальної та локальної нестабільності, спричинених різного роду нерівністю. Слід зазначити, що в разі забезпечення рівного доступу до соціальних, економічних, культурних, освітніх, технологічних можливостей для всіх людей, усіх держав їм надається потенційна можливість домогтися однакового соціально-економічного становища. Й уже від їхньої волі, від їхніх зусиль залежить, триватиме фактична нерівність чи її буде ліквідовано.

• Система соціального захисту населення в Україні

• Система соціального захисту в Україні включає :

• пенсії (ПФ, ФСС);

• допомога по безробіттю (ФЗ);

• система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

• Універсальні системи

• програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

• державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

• допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);

• державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ);

• державна система освіти(МБ, ДБ).

• Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

• Система соціальних допомог

• цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);

• соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

• Соціальний захист через недержавні організації

• Соціальна допомога з фондів підприємств

• Система соціального захисту населення складається з :

• Соціального страхування

• Соціальної допомоги

• Соціальних гарантій

• Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе :

• пенсійну систему

• соціальне страхування на випадок безробіття

• соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

• соціальне страхування від нещасних випадків

• За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів

• Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

  • соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.

  • адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану

31.фактори економічного зростання.

Економі́чне зроста́ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:

• фактори пропозиції;

• фактори попиту;

• фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають:

• кількість і якість природних ресурсів;

• кількість і якість трудових ресурсів

• -обсяг основного капіталу (основні фонди);

Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує збільшення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

32.те що 27

33.Розрахунок вартості грошей в часі

У процесі порівняння вартості коштів при їхньому інвестуванні і

поверненні прийнято використовувати два основних поняття — майбутня

вартість грошей і їхня дійсна вартість.

Майбутня вартість грошей являє собою суму інвестованих у даний момент

засобів, у яку вони перетворюються через визначений період часу з

урахуванням визначеної ставки відсотка. Визначення майбутньої вартості

грошей зв'язано з процесом нарощення вартості грошових активів, що являє

собою поетапне їхнє збільшення шляхом приєднання до первісного їхнього

розміру суми відсотка (процентних платежів). Ця сума розраховується за

"процентною ставкою". В інвестиційних розрахунках процентна ставка

застосовується не тільки як інструмент нарощення вартості коштів, але й

у більш широкому розумінні — як показник ступеня прибутковості

інвестиційних операцій підприємства.

Використовуючи той факт, що вартість капіталу через певний період

дорівнює сумі вартості капіталу на початку цього періоду плюс відсоток,

отриманий протягом цього періоду, одержимо схему вартості інвестованого

капіталу:

на початку – Р;

через рік – FV1 = P+ rP= P(1 +r);

(2.2)

через два

роки – FV2=P(l+r)+[P(l+r)]r=P(l+r)(l+r)=Р(1+r)2; (2.3)

через t років – FVr=P(l+r)t. (2.4)

Формула (2.4) показує, що майбутня вартість теперішньої суми грошей

залежить від трьох чинників:

початкової вартості (суми капіталу);

тривалості інвестиційного періоду, протягом якого капітал приносить

доход (відсоток);

розміру норми відсотка.

Теперішня вартість грошей являє собою суму майбутніх коштів, приведених

з урахуванням визначеної ставки відсотка (так званої "дисконтної

ставки") до нинішнього періоду. Визначення теперішньої вартості грошей

пов'язано з процесом дисконтування їхньої вартості в часі, що

представляє операцію, зворотну нарощенню при обумовленому майбутньому

розмірі коштів. У цьому випадку сума відсотка (дисконту) віднімається

від кінцевої суми (майбутньої вартості) коштів. Така ситуація виникає в

тих випадках, коли необхідно визначити, скільки коштів варто інвестувати

сьогодні для того, щоб через визначений період часу одержати заздалегідь

обумовлену їхню суму.

Теперішня вартість грошей визначається за формулою

, (2.6)

де PV – теперішня (поточна) вартість;

FV – майбутній доход, котрий сподіваються отримати через t років;

r – річна ставка дисконту;

t – кількість років.

34.причини виникнення і фактори розвитку інфляціх

Два основні джерела інфляції, які тісно пов’язані з ростом витрат — це

збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфля́ція (від лат. inflatio — «роздування») — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей^.