17. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.

модель фіскальної політики була розроблена у межах теорії пропозиції, яка з'явилася у 70-ті рр. XX ст. як альтернатива неокейнсіанській теорії регулювання сукупного попиту, на основі якої будувалася практика державного регулювання економіки у західних країнах. Теорія пропозиції являє собою вдалу спробу застосування неокласичного підходу до аналізу суспільного виробництва, спрямованого на пошук шляхів забезпечення дії механізму ринкового саморегулювання за нових умов відтворення. Нові умови відтворення визначалися передусім необхідністю пристосування економік розвинутих західних країн до наслідків сировинної кризи початку 70-х рр., а по-друге, бурхливим розвитком НТР, перетворенням науки у важливий фактор виробництва, необхідністю пошуку ефективних механізмів упровадження інновацій у виробництво.

Теорія пропозиції заперечує необхідність та ефективність жорсткої дискреційної фіскальної політики держави, одночасно зазначає, що держава повинна здійснювати ряд заходів стимулюючого характеру, спрямованих на розвиток реального сектора економіки, покращання умов для самофінансування підприємств із метою збільшення реального випуску, подолання безробіття та інфляції.

На думку прихильників фіскальної політики, спрямованої на пропозицію, зменшення ставок оподаткування здатне скоротити ефект "податкового гальмування", який утворюється внаслідок надмірного податкового тягаря під час проведення дискреційної фіскальної політики, спрямованої на стимулювання сукупного попиту, і стримує економічне зростання. Виходячи з рекомендацій економіки пропозиції слід очікувати, що зменшення прибуткового податку викличе не тільки зростання споживчих видатків, але й збільшення заощадження, що дасть змогу збільшити обсяг інвестицій. У межах фіскальної політики з урахуванням пропозиції вважається доцільним не лише зменшувати податкові ставки на доходи і стимулювати заощадження, але й надавати значні пільги корпораціям, малому й середньому підприємництву, здійснювати податкове стимулювання видатків на науково-дослідні роботи, скорочувати терміни амортизаційних списань.

Для пояснення фіскальної політики з урахуванням пропозиції використаємо неокласичну модель ЛЕ> - ЛБ. Відомо, що зміни в оподаткуванні є неціновим чинником впливу на сукупну пропозицію, що здатний посунути криву ЛБ ліворуч або праворуч.

18. Фіскальна політика та державний бюджет.

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і держбюджетом існує пряма і зворотна залежність - з одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, з іншого – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль держбюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками).

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов’язані функції: стабілізаційну і бюджетну.

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва доцільною (ефективною) слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Відзначимо, що стан державного бюджету залежить не тільки від дискреційних заходів фіскальної політики, але й від циклічних коливань. Так, під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Під час піднесення економіки виникають протилежні наслідки.