90.Проблеми прикладної соціальної психології: загальна характеристика.

Загалом призначення прикладної соціальної психології полягає в оволодінні навичками соціально-психологічної діагностики, консультування і психотехнологій (йдеться про студентів), а також у спрямуванні роботи практичних соціальних психологів. До практичного аспекту прикладної соціальної психології зараховують такі її напрями: соціально-психологічна діагностика; соціально-психологічне консультування; соціально-психологічний вплив (застосування соціально-психологічних технологій), надання соціально-психологічної допомоги. Предмет прикладної соціальної психології охоплює закономірності психодіагностики, консультування і застосування психотехнологій у сфері соціально-психологічних явищ (А. Сухов). При цьому соціально-психологічна діагностика передбачає встановлення діагнозу (визначення конкретних характеристик соціально-психологічних явищ), соціально-психологічне консультування включає спілкування психолога-консультанта з індивідом, групою з метою встановлення діагнозу, надання психологічної допомоги, психотехніку впливу — соціальні зміни в організації, особистісне і професійне зростання індивіда, розвиток групи.

Як навчальна дисципліна, прикладна соціальна психологія покликана готувати спеціалістів, збагачувати спеціальними знаннями населення. Як теорія, вона повинна обслуговувати соціальну практику актуальними знаннями, методично забезпечувати професійну діяльність практичних соціальних психологів, чиї конкретні завдання регламентуються їх функціональними обов'язками.

 

 

91.Професійна придатність як багаторівневе, поліструктурне утворення.

Під професійною придатністю розуміють сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини необхідного і достатніх для досягнення прийнятної ефективності праці в тій або іншій професії.

Якщо професія висуває жорсткі вимоги до психологічних особливостей індивіда, її відносять у групу професій з абсолютною професійною придатністю, що вимагає професійного добору (військовий, льотчик, космонавт, лікар-хірург).

Якщо даним видом праці може опанувати будь-яка людина, то її відносять до групи професій з відносною професійною придатністю.

Сутність  категорії  професійної  придатності  полягає  в  тому,  що  вона  відображає: 1)  вибір  роду  діяльності (професії),  що  якомога  повніше  відповідає  прихильностям  і  здібностям  конкретної  людини;  2)  задоволення  інтересу до  обраної  професії  й  задоволеність  процесом  і  результатом  конкретної  діяльності;  3)  міру  оцінки  здатності  й готовності  до  діяльності,  ефективності, надійності,  безпеки  виконання  професійних  функцій,  індивідуальну  міру результативності  діяльності;  4)  прояв  соціального  (професійного) самовизначення особистості, її самоствердження, самовдосконалення  в  процесі діяльності;  5)  розвиток  "Я-концепції',   становлення  образу  "Я-професіонал'  й  намагання досягти  еталонної  моделі  професіонала  [3]. 

В  цілому  успішність  професійної  діяльності  забезпечується  лише  тоді,  коли  здібності  й  якості  спеціаліста відповідають  вимогам,  що  пред'являються  різними  видами  діяльності.  Ступінь  злагодженості  між  потрібною  і наявною  здатністю  до  діяльності  виражає  ступінь  придатності  до  її  конкретного  виду  (людина  може  бути непридатною  до  одного  виду  діяльності,  а  до  іншого – виявляти  середні  здібності).

Професійна  придатність  має  кілька  рівнів  прояву: перший  рівень відповідає  вимогам  нормативної  діяльності,  тобто максимальній  ефективності  і  надійності  стосовно  усього  діапазону  її  можливих  варіантів  й  умов  виконання, екстремальних  умов  тощо;  другий  рівень  -  ефективне  виконання  типових  штатних  завдань  діяльності  в  умовах,  що виключають  нештатні   і  екстремальні  умови;  третій  рівень – ефективне  виконання  окремих  завдань  професійної діяльності протягом  певного  терміну  часу.