61.Поняття про темперамент. Фізіологічні основи та види темпераменту.

Темперамент – сукупність індивідуально-психологічних характеристик, що виявляються у силі, швидкості та врівноваженості нервових процесів.

Давньогрецький лікар Гіппократ (5 ст. до н.е.), а потім римський лікар Гален (II ст. до н.е.), спостерігаючи індивідуальні особливості поведінки людини, зробили спробу описати і пояснити ці особливості. Гіппократ вважав, що в тілі людини є чотири рідини, домінування однієї з них і визначає темперамент людини: холеричний – жовч, сангвінічний – кров, флегматичний – слиз, меланхолічний – чорна жовч.

В подальшому велику роль в розвитку теорії темпераменту відіграв І. Павлов, вивчивши фізіологічні основи темпераменту. Він дослідив властивості вищої нервової діяльності і показав, що вроджене співвідношення властивостей нервової системи "сила'(здатність нервової системи тривалий час витримувати сильні подразники), "врівноваженість'(співвідношення (балансу) процесів збудження і гальмування), "рухливість'(швидкость зміни процесів збудження і гальмування) і характеризує те, що називають темпераментом.

Сангвінік має сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, швидко пристосовується до нових умов, швидко сходиться з людьми, товариський. Почуття легко виникають і змінюються, емоційні переживання, як правило, неглибокі. Дещо непосидючий, вимагає нових вражень, недостатньо регулює свої імпульси, не вміє суворо дотримуватись виробленого розпорядку життя, системи у роботі.

Холерик має сильну, але неврівноважену нервову систему, вирізняється підвищеною збудливістю. Йому властиві різкість і поривчастість рухів, сила, імпульсивність, яскрава виразність емоційних переживань. Маючи позитивні суспільні інтереси, така людина виявляє темперамент у ініціативності, енергійності, принциповості, за їх відсутності виявляється у дратівливості, афективності, нестриманості, запальності, нездатності до самоконтролю за напружених обставин.

Флегматик має сильну, врівноважену, але інертну нервову систему. Характеризується порівняно низьким рівнем активності в поведінці, нові форми якої виробляються поступово, але є стійкими. Поступливий та спокійний у діях, міміці і мові, вирізняється рівністю, постійністю, глибиною почуттів і настроїв. Він наполегливий, не схильний до афектів, розрахувавши власні сили, доводить справу до кінця, рівний у відносинах, в міру товариський, не любить говорити зайвого, економить сили.

Меланхолік вирізняється загальною слабкістю нервової системи. Йому важко довго на чомусь зосереджуватись. Йому властиві стриманість та приглушеність моторики і мови, сором'язливість і боязкість, нерішучість. В нормальних умовах – людина глибока, змістовна, може бути хорошим працівником, успішно вирішувати життєві завдання. За несприятливих умов може перетворитись на замкнену, боязку, тривожну, раниму людину, схильну до важких внутрішніх переживань таких життєвих обставин, які на те не заслуговують.

62.Поняття я-концепції. Роль, структура, функції.

«Я-концепція» - це виявлення самосвідомості. Становить собою динамічну систему уявлень людини про себе. Формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки зі світом, що її оточує. Предметом самосприйняття і самооцінки індивіда можуть стати його тіло, здібності, соціальні відносини і безліч інших особистісних проявів. Три основних складових Я – концепції:

1) Когнітивна складова Я – концепції.  Когнітивна складова включає:

Я - реальне - установки, пов'язані з тим, як індивід сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, його уявленнями про те, який він насправді.

Я - дзеркальне - установки, пов'язані з уявленнями індивіда про те, як його бачать інші.

Я - ідеальне - установки, пов'язані з уявленнями індивіда про те, яким він хотів би стати.

 Причому кожна може включати емоційну, когнітивну, вольову, соматичну складову.

2) Оцінна складова Я - концепції. Самооцінка - це особистісне судження про власну цінність, що виражається в установках, властивих індивіду, позитивна чи негативна установка, спрямована на Я. Відображає ступінь розвитку в індивіда почуття самоповаги, позитивного ставлення до всього того, що входить до сфери його Я.

3) Поведінкова складова Я - концепції. Нерідко пряме, безпосереднє вираження установки в поведінці модифікується або зовсім стримується в силу його соціальної неприйнятності, моральних сумнівів індивіда або його страху перед можливими наслідками.

Основними функціями Я-концепції є:

1)само узгодження - досягнення гармонії внутрішнього світу. Відчуття стабільності (ідентичності) Я відіграє визначальну роль у забезпеченні постійності внутрішнього світу особистості, почуття ідентичності, самототожності людини.

2)забезпечення цілісності внутрішнього світу. Я-концепція регулює різні види активності особистості, визначає особливості інтерпретації нею ментального досвіду, інтерпретує соціальні очікування, забезпечує збереження самооцінки та самоповаги, характеризує внутрішню налаштованість діяти гуманно, благородно, продуктивно і творчо, діалогічно спілкуватися;

3)забезпечення саморегуляції внутрішньої та зовнішньої активності;

4)самовизначення особистості та стратегії її життя і поведінки. Я дає особистості змогу локалізувати себе у фізичному і психологічному часі, визначити своє місце щодо інших людей;

5)інтеграція життєвого досвіду. На основі уявлень про себе особистість інтерпретує індивідуальний досвід і досвід інших людей;

6)забезпечення саморозвитку. Орієнтація на Я-ідеальне, постійне самооцінювання, прагнення до високих життєвих домагань зумовлюють самоактивність, спрямовану на самовдосконалення, оволодіння певними якостями, набуття життєвого досвіду, високих інтересів, намірів тощо;

7)забезпечення самореалізації, самовираження, самоствердження власної свободи та відповідальності;

8)реагування на соціальні та моральні норми і духовні ідеали. Я-концепція визначає сприйняття людиною соціальних норм, а також реалізує надскладні змістово-динамічні ролі, оскільки витримує тиск оточення, несвідомих потягів «Воно», сумління, втіленого в Я-духовному.

Загалом головні функції Я-концепції полягають в утвердженні у самосвідомості людини своєрідного відчуття визначеності у психологічному, соціальному та духовному просторі, ідентифікуванні з конкретним середовищем, досягненні прийнятного самоототожнення.