20.Критерії психічного здоров¢я.

Критерії психічного здоров'я :

-                    Адаптація- здатність людини усвідомлено ставитися до функцій свого організму (травлення, виділення), його здатність регулювати свої психічні процеси (управляти своїми думками, почуттями, бажаннями).

-                    Соціалізація - Визначається за трьома критеріями, пов'язаних зі здоров'ям людини.

·                     здатністю людини реагувати на іншу людину як на рівного собі.

·                     реакція на факт існування певних норм у відносинах з іншими і як прагнення дотримуватися їх.

·                     як людина переживає свою відносну залежність від інших людей.

-                    Індивідуалізація - дозволяє описувати відношення становлення людини до самої себе. Людина сама створює у психічному житті свої якості, усвідомлює свою власну неповторність як цінність і не дозволяє руйнувати її іншим. Здатність визнавати та зберігати індивідуальність в собі і інших - один з найважливіших параметрів психічного здоров'я.

 Додатковий аспект психічного здоров'я - рефлексія - Можливість поглянути на своє життя з боку і оцінити його.

 

 

21.Малі групи: кількісна характеристика, класифікація. Динаміка розвитку.

Якщо вибрати з незліченних визначень малих груп найбільш «синтетичне», то воно зводиться приблизно до наступного: «Під малою групою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані спільною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів ». Це досить універсальне визначення, не претендує на точність дефініції і носить скоріше описовий характер, допускає самі різні тлумачення, в залежності від того, який зміст надати включеним в нього поняттями.

Визначення фіксує і специфічну ознаку малої групи, що відрізняє її від великих груп: суспільні відносини виступають тут у формі безпосередніх особистих контактів. Поширений в психології термін "контактна група" набуває тут конкретний зміст: мала група - це не просто будь-які контакти між людьми (бо які-небудь контакти є завжди і в довільному випадковому зборах людей), але контакти, в яких реалізуються певні суспільні зв'язки і які опосередковані спільною діяльністю.

 Тепер необхідно розшифрувати кількісні характеристики малої групи, бо сказати: «нечисленна за складом» група - значить запропонувати тавтологію. У літературі досить давно йде дискусія про нижньому і верхньому межах малої групи. У більшості досліджень число членів малої групи коливалося між 2 і 7 при модальному числі 2 - (згадано в 71% випадків). Цей підрахунок збігається з поданням, що має широке поширення, про те, що найменшою малою групою є група з двох людей - так звана «діада».

 Практично все одно доводиться рахуватися з тим фактом, що мала група «починається» або з діади, або з тріади.

Для соціальної психології виявилася привабливою визначеність, що вноситься введенням «магічного числа», і довгий час дослідники брали число 7 ± 2 за верхню межу малої групи. Однак згодом з'явилися дослідження, які показали, що якщо число 7 ± 2 справедливо при характеристиці обсягу оперативної пам'яті (що теж, втім спірно), то воно є абсолютно довільним при визначенні верхньої межі малої групи.

 Представляється, що можна запропонувати рішення на основі прийнятого нами принципу аналізу груп. Якщо досліджувана мала група повинна бути перш за все реально існуючої групою і якщо вона розглядається як суб'єкт діяльності, то логічно не встановлювати якийсь жорсткий «верхній» межа її, а приймати за такою реально існуючий, даний розмір досліджуваної групи, продиктований потребою спільної групової діяльності . Іншими словами, якщо група задана в системі суспільних відносин в якомусь конкретному розмірі і якщо він достатній для виконання конкретної діяльності, то саме цю межу і можна прийняти в дослідженні як «верхній».

 Малою групою тоді виявляється така група, яка представляє собою деяку одиницю спільної діяльності, її розмір визначається емпірично: при дослідженні сім'ї як малої групи, наприклад, на рівних будуть досліджуватися та сім'ї, що складаються з трьох осіб, і сім'ї, що складаються з дванадцяти осіб; при аналізі робочих бригад як малої групи може прийматися і бригада з п'яти чоловік і бригада із сорока чоловік, якщо при цьому саме вона виступає одиницею продиктованої їй діяльності.

Класифікація малих груп

 Велика кількість малих груп у суспільстві передбачає їх велике розмаїття, і тому для цілей досліджень необхідна їх класифікація. Неоднозначність поняття малої групи породила і неоднозначність пропонованих класифікацій. У принципі допустимі самі різні підстави для класифікації малих груп: групи розрізняються за часом їх існування (довгострокові та короткочасні), за ступенем тісноти контакту між членами, за способом входження індивіда і т.д. В даний час відомо близько п'ятдесяти різних підстав класифікації. Доцільно вибрати з них найбільш поширені, якими є три класифікації: 1) поділ малих груп на «первинні» і «вторинні», Первинна група складається з невеликого числа людей, між якими встановлюються безпосередні взаємини, в яких суттєва роль належить їх індивідуальним особливостям. Вторинна утворюється з людей, між якими безпосередні емоційно забарвлені зв'язку відносно рідкі, а взаємодія обумовлено прагненням до досягнення загальних цілей. У вторинній групі ролі чітко визначені, але її члени не рідко мало знають один про одного, між ними рідко встановлюються емоційні відносини, характерні для малих первинних груп. 2) поділ їх на «формальні» «неформальні», 3) поділ на «групи членства» і «референтні групи ».

 Крім розглянутих, існують й інші класифікації малих груп. Так, А.В. Петровський розрізняє групи за ступенем їх розвитку, враховуючи при цьому характер міжособистісних відносин. Ієрархію реальних контактних груп він представляє наступним чином: дифузна група - у ній взаємини опосередковуються тільки симпатіями-антипатіями, але не змістом групової діяльності; асоціація - група, в якій взаємини опосередковуються тільки особистісно значущими цілями; корпорація - взаємини опосередковуються особистісно значущим, але асоціальною по своїм настановам змістом групової діяльності; колектив - взаємини опосередковуються особистісно значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності.

Динамічні характеристики малої групи відображають групові процеси, які відтворюють увесь цикл життєдіяльності групи: утворення, становлення, розвиток, функціонування, розпад, а також нормативний вплив, феномен групового тиску, групову згуртованість, лідерство і прийняття групових рішень.

Групова динаміка

   Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі.

   Групова динаміка (грец. dunamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

   Соціальна психологія звертає увагу передусім на те, як мала група формується, розвивається, досягає вершини або зникає чи модифікується.

   Зовні простіша, але детальніша класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки.

   1. Механізми розвитку:

— ідіосинкразійний кредит лідера;

— нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення;

— внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи;

— ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії.

   2. Механізми стабілізації:

— конформність (лат. conformis — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків;

— сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи;

— згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування.

   Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.

Концепції і моделі розвитку малої групи

   У процесі суспільного розподілу праці виникає необхідність розв'язання певних соціальних завдань, що й породжує потребу у створенні малих груп, покликаних орієнтуватися на ці завдання. Наприклад, студентська група створюється у зв'язку із вступом випускників шкіл до вищого навчального закладу. Отже, об'єктивні причини виникнення малої групи перебувають поза нею, вони закорінені в ширшій соціальній системі. Важливою психологічною передумовою виникнення групи є потреби індивідів у спілкуванні. На цьому процесі позначаються соціальний досвід, самооцінка індивіда, пов'язані груповим членством очікування, специфіка діяльності, можливість досягнення певної мети та ін.

   Серед зарубіжних авторів є багато прихильників думки, що утворення групи зумовлене психологічними причинами, передусім можливістю отримати задоволення від взаємодії з іншими людьми. Поширеною є точка зору, згідно з якою група виникає з необхідністю людини задовольнити свої потреби. Однак пояснення процесу утворення малої групи тільки психологічними причинами не враховує соціального контексту життя спільноти. Адже утворення малої групи пов'язане із сукупністю зовнішніх обставин, що зумовлюють її виникнення, з власне психологічними чинниками, внаслідок дії яких вона стає спільнотою з властивими їй всіма груповими характеристиками.

   Утворення групи є процесом її формального виникнення і наповнення людьми, які приносять у групу свої індивідуальні властивості, особистісні устремління, життєвий досвід взаємодії і розв'язання групових завдань.

   Формування взаємин між ними — це передумова перетворення групи, що об'єктивно виникла, на психологічну спільність.