
- •Дипломна робота бакалавра
- •2.2.3. Флуориметричне вимірювання сіалідазної (нейрамінідазної) активності IgG і (Fab)2 30
- •1. Огляд літератури
- •1.1. Аутологічні антитіла, їх продукція та характеристики
- •1.2. Функціональна активність аутоантитіл у нормі та при аутоімунних захворюваннях
- •1.3. Аутоімунні захворювання
- •1.3.1. Системний червоний вовчак – системна імунопатія
- •1.3.2. Розсіяний склероз
- •1.4. Антитіла із каталітичною ензимоподібною активністю – абзими
- •Полісахарид-гідролізуючі абзими;
- •Абзими, що володіють сіалідазною активністю.
- •1.5. Роль процесів сіалування/десіалування у функціонуванні імунної системи
- •1.5.1. Структура та функції сіалових кислот
- •1.5.1.1. Структура сіалових кислот
- •1.5.1.2. Значення сіалових кислот для функціонування імунної системи
- •1.5.2. Вплив процесів сіалування-десіалування на структуру та функції імуноглобулінів
- •1.5.3. Анти-сіалільні антитіла у нормі та при патології
- •1.5.3.1. Абзими, що володіють сіалідазною активністю
- •2. Матеріали і методи досліджень
- •2.1. Реактиви і матеріали
- •2.2. Методи досліджень
- •2.2.1. Очищення антисіалільних IgG-антитіл із сироватки крові хворих на счв та рс
- •2.2.2. Одержання (Fab)2 антисіалільних IgG-антитіл із сироватки крові хворих на счв
- •2.2.3. Флуориметричне вимірювання сіалідазної (нейрамінідазної) активності IgG і (Fab)2
- •2.2.4. Визначення сіалідазної (нейрамінідазної) активності IgG після ренатурації із пааг
- •2.2.5. Інгібування сіалідазної активності антисіалільних IgG-антитіл інгібіторами клітинних сіалідаз
- •2.2.6. Електрофоретичне розділення білків у пааг.
- •3. Результати досліджень та їх обговорення
- •3.1. Виділення та очистка IgG із сироватки крові хворих на счв та визначення їхньої сіалідазної активності
- •3.2. Виділення та очистка антисіалільних IgG-антитіл із сироватки крові хворих на счв
- •3.3. Дослідження сіалідазної активності та субстратної специфічності антисіалільних IgG-антитіл
- •3.4. Інгібування сіалідазної активності антисіалільних IgG-антитіл
- •3.5. Визначення сіалідазної активності антисіалільних IgG-антитіл, ренатурованих з пааг
- •3.6. Одержання (Fab)2 антисіалільних IgG-антитіл
- •3.7. Визначення сіалідазної активності (Fab)2 антисіалільних IgG-антитіл
- •3.8. Дослідження сіалідазної активності антитіл сироватки крові хворих на розсіяний склероз
- •4. Охорона праці Вступ
- •4.1. Аналіз стану умов праці
- •4.1.1. Характеристика лабораторії
- •4.1.2.Аналіз методів дослідження та характеристика обладнання
- •4.1.3. Характеристика об'єкту дослідження, речовин, їхніх небезпечних властивостей
- •4.2. Організаційно–технічні заходи
- •4.2.1.Організація робочого місця і роботи
- •4.2.2. Санітарно–гігієнічні вимоги до умов праці
- •4.2.3. Заходи щодо безпеки під час роботи з обладнанням, об'єктом дослідження і речовинами
- •4.3. Безпека у надзвичайних ситуаціях
- •4.3.1. Протипожежні та проти вибухові заходи
- •4.3.2. Організація евакуації працівників
1.5.2. Вплив процесів сіалування-десіалування на структуру та функції імуноглобулінів
Нещодавно встановлено, що мінорна фракція IgG, які містять α2-6-звязані термінальні залишки сіалової кислоти у N-глікані, у нормі проявляють інгібіторний вплив на деякі популяції макрофагів, зумовлюючи загальну супресію імунної відповіді [13].
Окрім того, встановлено, що вміст сіалільних залишків у вуглеводних детермінантах молекул IgG визначає їхні анти- або прозапальні властивості в організмі людини [13]. У стані спокою (без антигенної стимуляції) IgG сироватки крові характеризуються високим рівнем сіалування і мають анти-запальний вплив на імунну систему, що необхідно для підтримання її гомеостазу. Після антигенної стимуляції виникає субпопуляція антиген-специфічних IgG із зниженим вмістом сіалільних залишків, що забезпечують ефективне знищення патогену та розвиток протективної запальної реакції через взаємодію із FcgRs-рецепторами ефекторних клітин [31, 44].
Ревматоїдний фактор (РФ) – це антитіло, спрямоване проти аутологічних IgG, що є основним маркером розвитку ревматоїдного артриту (РА). Антитіла багаті на N-кінцеві залишки олігосахаридів, що часто містять галактозу і сіалову кислоту. Показано, що IgG, присутні у сироватці крові хворих на РА, мають атипову структуру олігосахаридів – вони позбавлені залишків галактози. Подібне явище спостерігається у олігосахаридних детермінантах IgG із сироватки крові мишей лінії MRL/Mp-lpr/lpr, які характеризуються розвитком артритоподібної імунопатії. Окрім того, встановлено кореляцію між рівнем дегалактозилювання антитіл та прогресуванням захворювання. Оскільки IgG із патологічних агрегатів синовіальної рідини хворих на РА проявляють вищий рівень дегалактозилювання, ніж неагреговані IgG, то припускають патогенну роль цих антитіл у процесі розвитку РА. Наступні дослідження показали, що IgG із найнижчим рівнем галактозилювання N-кінцевих олігосахаридів проявляють найвищу активність рематоїдного фактора, тобто зв’язують Fc ділянки аутологічних IgG із найвищою афінністю. Аналогічно показано, що рівень десіалування олігосахаридів корелює із активністю ревматоїдного фактора: чим більш десіаловані IgG, тим вищу активність вони проявляють [13, 35].
Вагітність є єдиним фізіологічним станом, при якому спостерігається спонтанне полегшення перебігу ревматоїдного артриту, натомість у післяпологовий період спостерігається різке погіршення стану хворих. Припускають, що причиною є зміна профілю глікозилювання IgG під час вагітності. Цікаво, що під час вагітності зростають рівні галактозилювання IgG1 та IgG2 як в нормі, так і при патології. Одразу після народження дитини рівні галактозилювання падають в обох випадках. Окрім того, рівень галактозилювання антитіл при вагітності вищий у нормі, ніж при патології; аналогічні дані отримано для сіалування [25, 35].
Прозапальна роль дегалактизованих IgG може бути пояснена рядом причин. По-перше, такі IgG можуть слугувати аутоантигенами у ревматоїдному артриті. Оскільки РФ переважно зв’язує позбавлені галактози IgG, частота взаємодії IgG-РФ зростає, і, яка наслідок, запалення посилюється. Окрім того, патогенність дегалактизованих антитіл пояснюється активацією альтернативного шляху комплементу через взаємодію із манозо-зв’язуючим лектином. Як результат дегалактозилювання, IgG також втрачають термінальні залишки сіалової кислоти, що у нормі задіяні у пригніченні запалення. Показано значну кореляцію між рівнем галатозилювання та сіалування антитіл [25, 35].
Антигістонові антитіла сироватки крові хворих на СЧВ характеризуються низьким вмістом (або відсутністю) термінальних залишків сіалових кислот вуглеводних ланцюгів їхніх Fc-фрагментів. Причини, за яких відбувається десіалування олігосахаридів АТ при СЧВ, на сьогодні не встановлені. У першу чергу, це може бути пов’язано із дефектами глікозилювання або високою активністю внутрішньоклітинніх сіалідаз В-лімфоцитів – продуцентів ауто-АТ. З іншого боку, не виключено, що десіалування імуноглобулінів відбувається у крові пацієнтів за участю мембранозв’язаних або розчинних форм сіалідаз [5].