1.2. Функціональна активність аутоантитіл у нормі та при аутоімунних захворюваннях

Залежно від походження, антигенної специфічності та структурно-функціональних характеристик, ауто-АТ можуть виступати як фактори гуморального захисту та регуляції гомеостазу в організму, так і патогенні чинники при різних аутоімунних захворюваннях.

1.2.1. Ауто-АТ і рецептори клітин. Ауто-АТ можуть зв’язуватися із рецепторами плазматичних мембран клітин, що призводить до стимуляції або блокування їх активності. При міастенії гравіс ауто-АТ взаємодіють із ацетилхоліновими рецепторами, змінюючи їхню просторову структуру, що призводить до блокування передачі нервового імпульсу через синапси ацетилхолінових нейронів [32].

Нещодавно було встановлено, що ауто-АТ до рецепторів плазматичних мембран В-лімфоцитів можуть стимулювати внутрішньоклітинну активність вірусу Епштейна-Барра (ВЕБ), яким інфікована більша частина людської популяції. Відомо, що ВЕБ є причиною інфекційного мононуклеозу та деяких онкологічних захворювань у людей. Крім того, встановлено, що цей вірус також відіграє значну роль у розвитку аутоімунних захворювань, таких як системний червоний вовчак та ревматоїдний артрит [32, 15, 17].

1.2.2. Ауто-АТ та іонні канали. Ауто-АТ можуть безпосередньо або рецептор-опосередковано впливати на активність іонних каналів клітин різного походження. Подібне має місце при міастенії Ламберта-Ітона, склеродермії, синдромі Сьогрена. Ауто-АТ – агоністи гормонів було виявлено у хворих на хворобу Грейвса та енцефаліт Расмуссена. У крові хворих на цукровий діабет І-го типу було виявлено ауто-АТ, які виконують функцію агоністів щодо кальцієвих каналів L-типу гладких м’язів кишківника [32, 64].

1.2.3. Ауто-АТ та імунні комплекси. У результаті зв’язування ауто-АТ із розчинними антигенами в організмі людини можуть утворюватися імунні комплекси (ІК). Патогенна функція ІК в організмі людини недостатньо вивчена, за винятком системного червоного вовчака, де, як відомо, ауто-антигени ІК є внутрішньоклітинними макромолекулами (головним чином, дволанцюгова ДНК і білки нуклепротеїнового комплексу ядра), які потрапляють у позаклітинний простір при пошкодженні тканин. ІК, зв’язуючись із Fc-рецепторами, активують фагоцитарні клітини, що призводить до секреції чинників, задіяних у розвитку запальних процесів, у результаті чого відбувається пошкодження тканин організму і виділення ще більшої кількості ауто антигенів [15, 17, 32, 64].

1.2.4. Ауто-АТ і система комплементу. Дослідження взаємодії АТ із компонентами системи комплементу виявили, що ауто-АТ можуть викликати пошкодження тканин усього організму, особливо нирок. Відомо, що компонент комплементу C1q через специфічні домени зв’язується із Fc-фрагментом IgG, який знаходиться у комплексі із відповідним антигеном. З іншого боку, високоафінні ауто-АТ через паратоп можуть безпосередньо взаємодіяти із колагеновим доменом C1q. Такі анти-C1q-АТ було виявлено у сироватці крові хворих на системний червоний вовчак [15]. На експериментальних моделях доведено, що комплекси анти-C1q-АТ із C1q, спричиняють пошкодження ниркових канальців. З іншого боку, утворення імунних комплексів анти-C1q-АТ - C1q призводить до зниження рівня C1q у сироватці крові. Оскільки C1q бере участь у нейтралізації аутоантигенів, його відсутність призводить до зростання рівня патогенних анти-ДНК АТ у хворих на системний червоний вовчак [42, 54]. Наведені факти вказують на те, що анти-C1q-АТ можуть відігравати важливу роль у розвитку аутоімунних захворювань [57].

1.2.5. Ауто-АТ із різнонаправленою патогенною активністю. Прикладом таких ауто-АТ можуть бути АТ, направлені до антигенів цитоплазми нейтрофілів (АЦН). Анти-АЦН АТ було виявлено у хворих на первинний системний васкуліт, грануломатоз Вегенера та синдром Чарг-Штрасса. Іншим прикладом ауто-АТ із різнонаправленою патогенною активністю можуть бути антифосфоліпідні-АТ. Антифосфоліпідні-АТ здатні взаємодіяти із негативно зарядженими фосфоліпідами, які знаходяться в комплексі із ліпід-зв’язуючими білками плазми крові (наприклад, бета-2 глікопротеїном) [14, 32].