22.Культура словаччини
Це значною мірою зумовлювалося динамікою національного руху словаків. Упродовж першої половини XIX ст. його основним завданням було пробудження національної свідомості, боротьба за літературну мову, збереження національної самобутності. У другій половині XIX ст. розвиток словацької культури відбувався різними напрямами.
Одне з чільних місць посідала сфера освіти, розвиток якої в цей період відбувався у складних умовах. Реформи, що проводилися по всій імперії (1848, 1861 р.), не привели до витворення в словацьких землях системи національної освіти. Але якщо однією з характерних рис державної політики в галузі шкільної справи у післяреволюційний період було понімечення, то від кінця 60-х років визначальними стали мадяризаторські тенденції. Державна ідеологія, що відбивалася в понятті "угорська політична нація", фактично оголошувала пріоритетним виховання населення без національних ознак, виключно як громадян Угорського королівства.
Розвиток культури та науки в словацьких землях тісно пов'язаний з діяльністю "Матиці Словацької". За досить короткий строк її існування на кошти "Матиці" було опубліковано значну кількість видань словацькою мовою, у тому числі - хрестоматії, підручники, альманахи тощо. Провадилося збирання історичних документів, гравюр, архівних джерел, що належали діячам Словацького національного Відродження, а також мінералів, національних костюмів, нумізматичних колекцій, бібліотек та ін. В момент розпуску Матиці при ній існували Історичний музей, секції філософії, права, літератури, філології, математики, природничих дисциплін, а бібліотека налічувала понад 10 тис. томів.
Словацька інтелігенція, за умов жорсткої мадяризації, намагалася активізувати просвітницьку діяльність і збільшити кількість наукової та освітньої літератури. Значну роботу в цьому напрямі провадила спілка "Жівени", що видавала однойменний журнал. У Словаччині друкувалися дешеві книги та підручники, які розповсюджувалися серед широких верств населення. Вони торкалися різних тем - господарської, релігійної, моралі, досягнень науки і техніки тощо.
В Угорщині на початку XX ст. значного поширення набула регіональна преса. Влада сприяла цій справі, оскільки більшість видань виходили угорською мовою. Проте словаки налагодили випуск словацькою мовою "Повазьких новин", "Ліптовсько-Оравських новин", "Зволенських новин" тощо.
На початку XX ст. багато наукових праць присвячувалися краєзнавству, що сприяло розвитку національного руху. Проте науково обдаровані словаки не знаходили застосування своїм можливостям удома й мусили емігрувати. Так, відомий конструктор теплових турбін А. Стодола виїхав до Швейцарії, дослідник бездротового телеграфу Й. Мургаш і винахідник принципу парашута Ш. Баніч - до США, астроном М. Штефаник - до Франції.
У 1895 р. засновано Словацьке музейне товариство, що підтримувало краєзнавчі дослідження та сприяло поширенню освіти. Його головою обрали А. Кметя (1841-1908). Товариство видавало збірки і журнал. У 1908 р. в Турчанському Св. Мартіні відкрито будинок товариства.
У словацькій історіографії домінували такі теми, як Великоморавська доба, діяльність М. Чака та Я. Іскри в Словаччині, розвиток словацької національної свідомості. Праці Ф. Сасінка, ТІ. Крішки, Ю. Ботти та інших словацьких істориків характеризувалися високим професійним рівнем. Певні надбання мала й словацька філологія. У 1890 р. Я. Вичек видав "Історію словацької літератури" - перший цілісний синтез словацького письменства. Мовознавством займався С. Цамбел, етнографією - П. Сохань. У царині природничих наук активно працювали А. Кметь і Й. Голуб.
Значний культурний вплив на словаків справляв театр. З великим успіхом ставилися п'єси словацьких драматургів Я. Халупки, Я. Паларіка, Г. Зехентера-Ласкомерського.
Словацькі міста наповнювало музичне життя. У Братиславі та Кошице регулярно проходили концерти й оперні вистави. З'явилися перші професійні музиканти. Зі старшої генерації виділявся Я. Белла, серед молодих композиторів і виконавців - М. Шнейдер-Трнавський, В. Фігуш-Бистрий, М. Мойзес і Ф. Кафенда,
Архітектура на зламі століть вирізнялася художнім стилем, який віддзеркалював почуття життєвої нестабільності й тимчасовості. Найвидатнішим словацьким архітектором цієї доби був Д. Юркович, котрий у своїх творах утілював національні елементи.
Розвивається образотворче мистецтво Словаччини. В різних містах країни проходили художні виставки. У 19Ш р. виникло перше словацьке об'єднання майстрів пензля - Група угорсько-словацьких художників. Видатний словацький маляр Г. Малий заснував у 1911 р. в Братиславі художню школу.
Культурний розвиток у словацьких землях на меж століть відбувався за умов жорсткої мадяризації. Піднесення культурного життя пояснюється завзятістю словаків, їхнім намаганням змінити ситуацію на краще.
23. Словацькі партії Центр політичного й культурного життя словаків містився у Турчанському Св. Мартіні, де працювала "Матиця Словацька". Лідером словацького політичного та культурного життя вважався В. Пауліни-Тоа (1826—1877), депутат Угорського сейму, обраний на виборах 1869 р., і заступник голови Матиці Словацької. До Мартіна перебазувалася редакція "Пештбудівських відомостей", що дістала назву "Національні новини". Поступово формується політична партія — Словацька національна (СНП). В основу її програми було покладено положення "Меморандуму".
Зусиллям СНП, спрямованим на створення нових спілок і словацьких шкіл, чинили опір угорські власті. Поступово політика мадяризації посилювалася. Уряд не тільки не дозволяв відкривати нові словацькі школи, а й намагався перешкодити роботі вже діючих. У 1874—1875 рр. закрито три словацькі гімназії. У квітні 1875 р. угорська влада заборонила "Матицю Словацьку". Угорський прем'єр-міністр К. Тіса на засіданні сейму заявив, що ніякого словацького народу в Угорщині взагалі не існує.
Головний осередок словацького національного руху містився у Турчанському Св. Мартіні, де перебувало правління СНП. очолюване з 1877 р. адвокатом П. Мудронем (1835-1914). На чергових виборах до Державних зборів від словаків не було обрано жодного депутата. На знак протесту проти виборчих махінацій і терору, в 1884 р. СНП оголосила бойкот виборів до Державних зборів.
Керівництво СНП усвідомлювало, що пасивність стосовно виборів породжувала стагнацію національного руху. Під тиском молодої інтелігенції партія ухвалила рішення про участь у виборах до мадярського парламенту 1901 р. Передвиборна програма СНП містила вимогу загального виборчого права та інших демократичних свобод. У національному питанні увага приділялася мовним аспектам. Депутатами сейму стали четверо словаків.
Значний вплив на активізацію політичного життя в словацьких землях справила російська революція 1905—1907 рр. Посилився робітничий та соціал-демократичний рух. З 1904 р. за підтримки чеських соціал-демократів видається "Словацька робітнича газета". Довкола неї згуртувалася група національне свідомих робітників. У червні 1905 р. вони заснували самостійну Словацьку соціал-демократичну партію, котра через рік організаційно приєдналася до Угорської соціал-демократичної партії, але в національному питанні зберегла автономію й продовжувала видавати власну газету.
Перед Першою світовою війною тривала диференціація політичних сил словаків. Поряд із консерваторами, очолюваними С. Гурбаном (Ваянським), виникло католицьке (людове) крило під проводом священика А. Глинки (1864—1938), котре в 1913 р. заснувало Словацьку людову (народну) партію. Опозиційну політику щодо центру проводила молода ліберально-демократична інтелігенція, керована лікарем В. Шробарем (1867—1950). Самостійно діяли словацькі соціал-демократи. Молодий журналіст М. Годжа (1878—1944) почав формувати ідейну основу словацького аграрного руху.
представницького органу. 26 травня 1914 р. в Будапешті зібралися представники всіх словацьких організацій для вироблення спільної програми. Вони ухвалили рішення, що на урочистому зібранні в серпні 1914 р., присвяченому заснуванню "Матиці Словацької", буде проголошено створення "Словацької національної ради " як найвищого представницького органу словаків.