Прямі методи

Суть прямих методів така. В умовах ринкової економіки підприємство-виробник самостійно встановлює ціни на свої вироби, враховуючи при цьому чинні в державі законодавчі та нормативні акти. Відхилення від установлених норм і правил виявляється в процесі взаємодії підприємства з партнерами, кредитно-фінансовою системою, банківською системою, податковою адміністрацією тощо.

У період інфляції виникає дефіцит товарів, ціни зростають, грошові кошти знецінюються. За таких умов держава втручається у справи підприємства через регулювання цін на найважливіші товари та послуги для населення, здійснює антимонопольні заходи, намагається зменшити соціальну напруженість у суспільстві. Пряме регулювання здійснюється в галузях суспільного користування (електроенергетика, громадський транспорт, зв'язок, водопостачання, комунальні і житлові послуги та ін.).

Непрямі методи

Суть непрямих методів полягає у спрямованості змін кон'юнктури, встановленні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією. Вони здійснюються в різних формах: від державних замовлень до регулювання витрат підприємств через установлення норм та нормативів. Ці методи не мають прямої дії, але сприяють зменшенню зростання цін у масштабі всієї економіки.

Ступінь регулювання цін з боку держави визначається економічними умовами, які формуються в державі. Якщо кризові тенденції знижуються, то й регулювання цін з боку держави зменшується.

20 Державне регулювання процесів ціноутворення в Україні

Законодавчою основою державного регулювання цін в Україні є постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" від 25 грудня 1996 р. № 1548 зі змінами та доповненнями. Згідно з постановою між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування визначені повноваження щодо встановлення цін і тарифів. До місцевих органів самоврядування належать Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. За окремими цінами і тарифами фіксовані та регульовані ціни встановлюють певні державні органи влади, тобто міністерства та відомства.

Порядок застосування кошторисної нормативної бази в будівництві встановлює Міністерство регіонального розвитку та будівництва.

Міністерство охорони здоров'я за погодженням з Міністерством економіки (Мінекономіки) визначають перелік вітчизняних та імпортних лікарських засобів медичного призначення (на ліки, ціни на які регулюються державою).

Міністерство транспорту та зв'язку вносить пропозиції щодо встановлення тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України; встановлює за погодженням з Мінекономіки тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з наданням послуг з обробки зовнішньоторговельних і транзитних вантажів морського та річкового транспорту, в тому числі і плату за послуги закордонного плавання; встановлює тарифи на перевезення багажу і вантажів міжнародного та внутрішнього сполучення залізничним транспортом, пасажирів і багажу автобусами міжнародних, а також міжобласних маршрутів; на обслуговування авіаперевезень, аеропортові збори та ін.

Міністерство транспорту та зв'язку за погодженням Мінекономіки встановлює тарифи на послуги електрозв'язку як у межах України, так і на міжнародні послуги, послуги поштового зв'язку, на приймання та доставку періодичних друкованих видань за передплатою, на оплату послуг, пов'язаних з доставкою пенсій, матеріальної допомоги та ін.

Міністерство фінансів за погодженням з Мінекономіки і Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні метали у брухті та дорогоцінне каміння, яке скуповується у населення.

Міністерство освіти і науки встановлює граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках.

Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, яка відпускається населенню для побутових потреб; граничний рівень оптових цін підприємств на природний газ, який використовується для потреб населення та бюджетних організацій; роздрібні ціни на природний газ, який використовується для потреб населення; тарифи на зберігання та транспортування природного газу розподільними мережами та ін.

Державний комітет лісового господарства (Держлісгосп) за погодженням з Мінекономіки встановлює ціни для всіх користувачів мисливських угідь України на мисливські трофеї, послуги та продукцію полювання, які надаються іноземним громадянам.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ціни на паливно-енергетичні ресурси, які відпускаються на побутові потреби; граничні рівні рентабельності та торговельні націнки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, які надаються лікувально-профілактичними державними та комунальними закладами охорони здоров'я; граничні торговельні націнки на лікарські засоби і вироби медичного призначення, які визначаються у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів; ціни або тарифи на ритуальні послуги, які пов'язані з похованням; граничні торговельні націнки на зерно, борошно, хліб та хлібобулочні вироби; в окремих випадках ціни на цукор, крупи, макаронні вироби, молоко та деякі інші продукти; тарифи на проїзд у міському транспорті загального користування (метро, автобус, тролейбус, трамвай).

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації встановлюють тарифи на послуги кабельного телебачення.

Окремий порядок регулювання цін існує на продукцію підприємств монополістів. Правовою базою є закони України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. № 2210, "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР, "Про Лити монопольний комітет" від 26 листопада 1993 р. № 3659 та ін. Таке регулювання здійснюється на продукцію технічного призначення, товари народного споживання, роботи та послуги природних монополій і для підприємств, включених у перелік підприємств, які мають монопольне становище на загальнодержавному або регіональному рівні.

У чинних законодавчих і нормативних документах визначені поняття монополії, монопольного становища, його ознаки, методика визначення такого становища. Таке регулювання здійснюється з метою забезпечення конкуренції на всіх ланках господарського комплексу і рівного доступу всіх підприємств до відповідних ринків збуту продукції.

Регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничного рівня ціни, граничного рівня торговельної, оптово-посередницької та збутової надбавок, граничних рівнів рентабельності, обов'язкового декларування зміни ціни та ін.

На державному рівні регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюють Антимонопольний комітет разом з Мінекономіки. На регіональному рівні відповідні органи Антимонопольного комітету разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.