8. Візантія епохи правління Юстиніана 16 ст.

Найвищого розквіту Візантійська імперія досягла в період правління Юстиніана 1 (527-556). Цей період характеризується внутрішньою стабільністю Візантії, а також широкими зовнішніми завоюваннями. Юстиніан народився в сім'ї бідного селянина, його дядько Юстин 1 зробив його своїм співправителем. Після смерті дядька Юстиніан став володарем величезної імперії. Юстиніан отримав суперечливу оцінку сучасників - жорстокий тиран, властолюбівец + мудрий, невтомний реформатор. Був одержимий ідеєю величі своєї імператорської особи і відродження колишньої могутності Римської імперії. Тому політика була спрямована на посилення централізованості держави, зміцнення економіки, активізації торгівлі і пошук нових торгових шляхів.

У 6 столітті виникло власне виробництво шовкових тканин. Константинополь - зосередження міжнародної торгівлі. У багатих містах підйом ремісничого виробництва, вдосконалення будівельної техніки (споруджуються палаци, храми, будуються потужні оборонні споруди в прикордонних районах). Ю. проводив політику обмеження влади великих землевласників. У період правління Юстиніана була проведена реформа римського права було створено «Звід цивільного права» - результат перегляду всього багатющої спадщини римської юриспруденції. Центральної стає ідея необмеженої влади імператора, а так само ідея союзу держави з християнською церквою. У законодавстві заохочувалося надання рабам пекулія (надання рабам власності), полегшувався відпустку рабів на волю, отримав чітке юридичне оформлення інститут колонату (форма виробничих відносин між великим землі власником і безпосередньо виробником, при цій системі великі землі дробилися на парцель - невеликі земельні ділянки, що здаються землевласником в оренду колонам, які поступово прикріплялися до землі. Поширення колон призвело до кризи рабовласницького ладу). Дуже важливою стала охорона права приватної власності. У законодавстві чільне місце відводиться торговельно-кредитними операціями, оренді, спадкуванню, ітп. Вводиться поняття єдиної повної приватної власності - основа громадянського права.

Активна будівельна діяльність Юстиніан, його завойовницька політика, зміст величезного державного апарату, розкіш імператорського двору вимагали неймовірних витрат і уряд Юстиніана було змушене підвищити податки. Невдоволення податковим гнітом і утиск вилилося в численні повстання, найбільшим з них було повстання «Ніка» січень 532 (венети і прасіни об'єднавшись виступили проти політики Ю.1 вимагали зміщення не популярних чиновників, намагалися висунути на престол Іпатія. Повстання було придушене).

У своїй зовнішній політиці на заході Ю. керувався ідей відновити Римську імперію, а для цього потрібно було вигнати варварів і зруйнувати їх держави, які утворилися на руїнах Римської імперії. У 534 під ударами армії Візантії впало держава вандалів у північній Африці (у цьому допомогли внутрішні усобиці вандальской знаті). Наступне завоювання королівства остготів в Італії. У 535 Велісарія (полководець) висадився на о.Сіцілія, що забезпечило йому успішне просування в глиб Італії. Спираючись на допомогу римської рабовласницької знаті і ортодоксальної церкви, Велісарія в 536 опанував Римом. Реставраторська політика яку проводили візантійці в захоплених країнах викликало невдоволення місцевого населення і нерідко призводила до повстань. У північній Африці і Італії Ю. намагався зберегти рабовласницькі відносини і реставрувати римську систему держ. управління. У 6 столітті на сході Візантія вела виснажливу війну з Сасанидский Іраном (конкуренти в торгівлі). Невдалими для Ю. були війни на північних кордонах імперії. Майже щорічно переправляючись через Дунай на Візантію нападали слов'яни, авари, гуни, і інші варварські племена і народи. Особливо небезпечними стали напади слов'ян. Під час Ю. імперія хоча і з труднощами, але відбивала їх нашестя. З 2-ї половини 6-століття внутрішнє ослаблення імперії відкрило шляхи для вторгнення і поселення в межах імперії.