6. Християнство в стародавньому світі

Останній період Римської імперії характеризується (поряд з регулярними вторгненнями європейських варварів) процесом поширення в імперії християнства. Християнство зародилося в римській провінції Юдеї в 1 столітті н.е. на основі релігійного і соціального вчення про духовний порятунок людей через віру в спокутну силу рятівника, сина божого, яке проповідували такі секти іудаїзму, як зелоти і ессеі. В основі ідеї християнства лежить викупна місія Ісуса Христа, його страту, воскресіння й друге пришестя до людей, страшний суд, відплата за гріхи, встановлення вічного царства небесного.

В умовах економічного і національного гніту, ідеологічного розброду в Римській імперії в 1-3 століттях н.е. це вчення було сприйнято великими масами населення величезної імперії, так як воно проголошувало рівність всіх людей перед богом, руйнувало етнічні та соціальні перегородки в суспільстві. Все це сприяло поширенню християнства в багатьох країнах, незважаючи на гоніння з боку влади.

Після довгої і безуспішної боротьби з християнством імператори дозволили сповідувати віру в Ісуса Христа (Міланський едикт про віротерпимість Костянтина 313 року). Сам імператор Костянтин прийняв хрещення в 330 році. Християнство було оголошено єдиною державною релігією (Феодосій 1, 381). Імператори брали участь у церковних соборах і намагалися поставити церкву під контроль держави.

7. Життя та громадська діяльність Мухаммеда - засновника ісламу

На території Аравійського півострова вже в 2 тис. до н.е. жили арабські племена, що входили до семітську групу народів. У 5-6ВВ. н.е. арабські племена переважали на Аравійському півострові. Частина населення проживала в містах і займалася ремеслом і торгівлею, інша частина кочувала, займаючись скотарством. Через Аравійський півострів проходили важливі торговельні шляхи між Месопотамією, Сирією, Єгиптом, Ефіопією, Іудеєю. Перетином цих шляхів був Меккенскій оазис, родоплемінна знати якого отримувала доходи від транзиту товарів через їхню територію. Мекка також стала релігійним центром Зап. Аравії. Тут був розташований стародавній доісламський храм Кааба, пов'язаний з впав на землю священним каменем, якому поклонялися з найдавніших часів. У 6в. н.е. в Аравії у зв'язку з переміщенням торговельних шляхів до Ірану падає значення торгівлі. Населення змушене шукати нові джерела доходів у землеробстві, родючих земель мало, слід. їх треба завойовувати. Для цього необхідні сили і, слід., Об'єднання роздрібнених племен, до того ж поклонявшихся різним богам. Все виразніше визначалась необхідність введення єдинобожжя і згуртування на цій основі арабських племен. Цю ідею проповідували прихильники секти халіфів, одним з яких був Мухаммед (570-632 (3)), що став засновником нової для арабів релігії-ісламу. В основі цієї релігії лежать догми іудаїзму і християнства: віра в єдиного бога і його пророка, страшний суд, загробне заплату, безумовна покірність волі бога. Про юдаїські і християнське коріння ісламу свідчать спільні для цих релігій імена пророків та інших біблійних персонажів. Іслам має з іудаїзмом загальні заборони і звичаї. Обидві релігії наказують обрізання хлопчиків, забороняють зображати бога і живих істот, їсти свинину, пити вино і т.д. На першому етапі розвитку нове релігійне світогляд не було підтримано більшістю одноплемінників Мухаммеда, і в першу чергу знаттю, яка побоювалася, що нова релігія призведе до припинення культу Кааби як релігійного центру і тим самим позбавить їх доходів. У 622г. Мухаммеду з його прихильниками довелося бігти від переслідувань з Мекки в місто Ясриб. Цей рік вважається початком мусульманського літочислення. Землеробське населення Ясриба, яка змагається з торговцями з Мекки, підтримало Мухаммеда. Проте лише в 630г., Набравши необхідне число прихильників, він отримав можливість сформувати військові сили і захопити Мекку, місцева знать якої змушена була підкорятися новій релігії, тим більше їх влаштовувало, що Мухаммед проголосив Каабу святинею всіх Мусульман. Значно пізніше після смерті Мухаммеда (650) його проповіді і вислови були зібрані в єдину книгу Коран, яка стала священною для мусульман. Книга включає 114 сур (глав), в яких викладені основні догмати ісламу, приписи і заборони. Пізніша ісламська література носить назву сунна. У ній наведено перекази про Мухаммеда. Мусульмани, які визнали Коран і сунну, стали називатися суністамі, а визнали лише один Коран-шиїтами. Шиїти визнають законними халіфами (намісниками) Мухаммеда, главами мусульман тільки його родичів. Екон. криза Зап. Аравії в 7в. підштовхував вождів арабських племен до пошуків виходу з кризи шляхом захоплення чужих земель. знайшло відображення в Корані: іслам повинен бути релігією всіх народів, але для цього треба боротися з невірними, винищувати їх, забирати майно.