39. Започаткування й становлення державної бібліографії в Україні.

40. Бібліографічна діяльність Українського наукового інституту книгознавства.

УНІК створено в 1922 р. на базі колишньої Головної книжної палати у Києві. Ініціатором створення і першим його директором був Юрій Меженко. На Інститут покладались такі функції: 1) наукове студіювання української друкованої продукції до 1917 р.; 2) статистичні й наукові дослідження друкованої продукції з 1917 р.; 3) вивчення українського друку поза територією УСРР. Крім того, УНІК мав займатись розробкою питань книгознавства і суміжних дисциплін, складанням бібліографії з різних галузей знання, створенням архіву українського друку.

У перші роки існування Інститут займався переважно збиранням і опрацюванням друкованих видань УСРР. Певним чином це дублювало функції Української Книжкової палати в Харкові, що викликало нарікання з її боку. Щоб уникнути паралелізму в роботі цих установ, у 1926 р. прийнято нове Положення про УНІК, що передбачало зміну структури та функцій інституту. Змінилася й назва – Український Науково-дослідний інститут книгознавства. Перед Інститутом поставлено такі завдання: наукова розробка проблем книгознавства, у т. ч. бібліотекознавства й бібліографознавства, підготовка наукових кадрів (аспірантура) та практиків книжкової справи (курси), популяризація книгознавства шляхом організації виставок, лекцій. Планувалось також створення музею книги. Структурно інститут поділявся на три секції: історії книги; мистецтва книги і техніки; соціології й читача. В 1929 р. утворено четверту секцію – бібліографічну. Крім секцій, що складались з працівників інституту, функціонували комісії на чолі з відомими книгознавцями, котрі були переважно позаштатними працівниками. Кожна комісія 6–8 разів на рік проводила так звані “прилюдні” засідання, на яких зачитувались і обговорювались доповіді, велись дискусії з актуальних питань книгознавства. Однією з найчисельніших була бібліографічна комісія, якою керував С. Єфремов. Ця комісія розробляла питання методології бібліографії, підтримувала зв’язок з іншими бібліографічними установами в Україні та за кордоном. На прохання Міжнародного Бібліографічного інституту в Брюселі співробітники УНІКу складали покажчики змісту журналів, які виходили на території УСРР, готували матеріал для Бібліографічного довідника Міжнародної асоціації наукових працівників при Лізі Націй в Женеві. Велась робота над укладанням покажчиків. Два з них вийшли в серії “Труди УНІКу”: Том 3. Шпілевич В. Бібліографія української літератури та літературознавства за 1928 р. (К., 1930 р.); Том 4. Ігнатієнко В. Бібліографія української преси. 1816–1916 (К., 1930 р.).

Всього ж УНІКом до 1931 р. було видано 60 книжок у серії «Науково-популярна бібліотека книгознавства», присвячених різним ділянкам книжкової справи, зокрема С. Маслова “Друкарство на Україні в XVI–XVIII ст.”, “Етюди з історії стародруків”; П. Попова “Печатки друкарства у слов’ян”, “Друкарство в Європі”; Д. Балики “Бібліотека в минулому”, “Про класифікацію друків за соціальним призначенням”; І Кревецького “Перша газета на Україні” та ін.

З 1923 по 1930 р. УНІК видавав свій журнал “Бібліологічні вісті”. Його авторами виступали передусім працівники Інституту: В. Ігнатієнко, Я. Стешенко, М. Іванченко, С. Кондра, С. Маслов та ін. Крім того, редакція залучила до співпраці найвідоміших книгознавців з різних регіонів України, а також зарубіжних учених. В кожному номері вміщувалось від 4 до 10 більших за обсягом статей. Їх тематика відображала основні напрями діяльності УНІКу: історія, соціологія, мистецтво книги. Одночасно участь в журналі інших авторів, що репрезентували практично всі галузі книгознавства, забезпечувала різноманітну тематику публікацій. Протягом 8 років на сторінках “БВ” було опубліковано майже 200 статей, з них 33 по історії книги і друкарства, 29 - по мистецтву книги, 21- по бібліографії, 21 - по бібліотекознавству.

Крім статейного розділу, “БВ” мали кілька інших рубрик: “Misellanea” (короткі статті й замітки з історії книгодрукування, матеріали про рукописи, екслібриси, тощо); “Рецензії. Огляди” (рецензувалась тільки фахова література); “Персоналія” (друкувались переважно некрологи відомих діячів книги, зокрема І. Калиновича, Г. Тисяченка (Саливона), О. Лов’ягіна).

Справжньою окрасою часопису була “Хроніка”, що займала п’яту частину його обсягу. Інформацію для «Хроніки» редакція отримувала завдяки творчим зв’язкам з бібліотеками, товариствами, книгознавчими установами України, Росії й інших республік та країн зарубіжжя. В ній відбивались найважливіші події бібліологічного життя, зокрема з’їзди, наради, конференції, виставки. Систиматично друкувались матеріали, що відображали діяльність самого УНІКу.

За час свого існування «Бібліологічні вісті» видали кілька ювілейних випусків. У 1924 р. окремою книжкою, що об’єднала 5–7 номери, з’явився багатоілюстрований випуск «БВ», присвячений 350-літтю українського друку. Один з номерів був виданий до ювілею М. Гоголя, ще один – присвячений видатному художнику-графіку Георгію Нарбуту.

Варто зауважити, що за своїм науковим рівнем «БВ» не поступались кращим європейським книгознавчим журналам, а серед українських та російських фахових журналів того часу не мали аналогів. Вони відіграли велику роль в історії українського книгознавства і бібліографії.

Одним із важливих напрямів діяльності УНІКу була популяризація книги. На поч. 1923р. Інститут організував Першу Всеукраїнську виставку друку, на якій були представлені книги, періодика і плакати 1798–1923 рр. В 1925 р. відбулось святкування 350-ліття книгодрукування на Україні, до якого УНІК підготував виставку українських стародруків XVI–XVIII ст. Інститут брав участь у виставці, організованій до Міжнародного бібліотечного з’їзду у Празі в 1926 р., в Міжнародній виставці преси у Кельні (1928 р.), у виставці плакату у Львові.

В 1927 р. при УНІКу була організована аспірантура для підготовки наукових працівників у галузі книгознавства.

Як бачимо, УНІК активно втілював у життя свою програму. Але багатьом його планам не судилось здійснитись. В 1931 р. Інститут піддано несправедливій критиці за «націоналістичний ухил та відрив від конкретних завдань соціалістичного будівництва». Розкритиковано і засуджено всю позитивну роботу УНІКу, «БВ» і особисто Ю. Меженка. В 1931 р. Інститут реорганізовано і перепрофільовано та призначено нового директора. Замість наукових досліджень працівники займались критикою здобутків УНІКу 20-х рр. та самокритикою. Ідеологічна робота витіснила фахову.

Діяльність УНІКу залишила помітний слід в українському книгознавстві та бібліографії. Його друкована спадщина у вигляді окремих видань та публікацій у «БВ» багато в чому не втратила своєї актуальності й може бути використана в сучасних дослідженнях та практичній роботі.

41.Теоритичні дискусії навколо проблем створення українського бібліографічного репертуару в 20-х роках ХХ століття