38. Рекомендаційна бібліографія в Україні у другій половині хіх – на початку хх століття.

В кінці 50-х на поч.60-х рр. 19ст. посилюється рух передової громадськості за розповсюдження грамотності веред народу, зокрема, шляхом організації так званих недільних шкіл, відкриття народних читалень. У 1861р. в Петербурзі утворено комітет грамотності, який поширив свою діяльність і на Україну. Комітет підготував чотири видання «Списків книг» з окремим розділом для українського читача. Сюди входили азбуки, граматики, букварі, оповідання українських письменників, історичні нариси.

Згодом спеціальні громадські організації, що здійснювали рекомендацію книг масового читача виникають і в Україні. У 1869р. було організоване Харківське товариство грамотності, а в 1882р. в Києві, котре розгорнуло свою Діяльність на поч. 20ст. При ньому засновано спеціальну бібліотечну комісію, яка протягом 1903-1906рр. видала три випуски збірника «Народная литература», що призначався для комплектування безплатних народних бібліотек. Тут містилися відомості про книги для робітників і селян загальною кількістю 1700 назв. До опису книг долучались анотації, в яких обговорювались зміст, форма і зовнішнє оформлення видань. Вказувалося також читацьке призначення книги в залежності від ступеня підготовки читача і його віку. До кожного випуску рекомендувались переважно найновіша література, що з’явилася протягом декількох останніх років. Включено літературно-художні твори, а також книги з історії, географії, природознавства, медицини, повністю була відсутня релігійна література. Комісія мала намір налагодити регулярне інформування про найновіші книги для народного читання. В 1907р. вона започаткувала щомісячні «Обзори те кущей популярной литератури». Але видати вдалося 2 випуски.

Заслуговує на увагу робота гуртка харківський учительок на чолі з Х. Алчевською. Помітною подією стала колективна праця учасниць гуртка під назвою «Что читать народу?» в 3-х томах (1—1884, 2—1889, 3—1906). Покажчик був складений на основі вивчення запитів самих читачів. Матеріал систематизовано у 7 розділів, серед них виділяється за обсягом розділ художньої літератури. Крім того, рекомендувались книги з природознавства, сільського господарства, історії, географії, про земську справу, релігійні. До більшості розділів подавались рекомендаційні покажчики з розподілом за віком і рівнем підготовки читачів. У кінці кожного тому вміщувались допоміжні алфавітно-предметні покажчики авторів та назв творів, а також подавались каталоги для комплектування народних і шкільних бібліотек на різні суми.

Рекомендацією книг для народу займалися земства. Вони видавали каталоги книг для народного читання. У 1899р. вийшов «Каталог книг для чтенія Черніговском земском книжном складе» підготовлений за ініціативою Б. Грінченка. При складанні каталогу були вироблені критерії добору книг, схвалені Міністерством народної освіти. Бралися до уваги точність, доступність викладу матеріалу, об’єктивність, правильність і чистота мови. Українська література була виділена окремо.

Певну роль у розвитку рекомендаційної бібліографії відіграли «Просвіти». Зокрема, Київська «Просвіта» підготувала три видання «Каталога книжок для народного читання» (К., 1908), що складався за участю Б. Грінченка. Каталог призначався для малопідготовленого сільського читача. До нього ввійшли художні твори і популярні книги з історії і географії, підручники, збірники пісень. Окремим розділом подавались книги для дітей. Цей каталог став зразком для багатьох подібних рекомендаційних видань, призначених сільському читачеві.

Поруч з легальною в Україні розвивалась також нелегальна рекомендаційна бібліографія, силами підпільних народницьких гуртків. Складалися спеціальні бібліографічні покажчики для самоосвіти, які розповсюджували в рукописному вигляді або гектографованим способом. Широку популярність здобув «каталог систематического чтения» підготовлений київським підпільним гуртком народовців, що побачив світ через недогляд цензури. Було 2 видання цього каталогу – 1982 і 1883р. Обидва вийшли в Одесі. Перше видання відзначалося революційно-народницьким спрямуванням і вміщувало праці російських революціонерів-демократів, передових природодослідників. Друге видання каталогу підготовлене до друку подружжям українських громадських діячів Олександром і Софією Русовими, відзначалося більшою поміркованістю, у ньому домінували культурницькі тенденції. Тут були репрезентовані українські матеріали, подані у розділах «Малорусская беллетристика»(твори І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Вовчка) та «История Малориссии» (праці М. Костомарова, О. Лазаревського, А. Антоновича). Через напади реакціонерів 2-ге видання одеського каталогу потрапило під заборону й підпало конфіскації. Але основний тираж не потрапив до рук жандармів, його встигли розкупити. Відомо, що примірник 1-го видання каталогу мав у своїй особистій бібліотеці І. Франко. Ці каталоги використовувало для культурно-освітньої роботи подружжя Коцюбинських. Рекомендаційна бібліографія була важливим засобом пропагандистської роботи більшовиків. Для популяризації своїх ідей вони використовували бібліографічні списки, де рекомендувалася марксистська література, соціал-демократична література, що знайомили з історією революційного руху та актуальними питаннями політичного і партійного життя.