1882 – Створення Троїстого союзу

1904-1907 – Створення Антанти

Поняття і терміни

Панамериканізм (пан... і Америка) - політична доктрина, що пропагує створення військово-політичного блоку всіх країн Америки під зверхністю США, або доктрина, в основу якої покладено ідею про спільність історії, економіки і культури США та інших країн американського континенту.

Боротьба за незалежність країн Латинської Америки після 1810 єднала, особливо в Південній Америці, де Симон Болівар в північних і Хосе де Сан-Мартін у південних країнах діяли спільно. Франсіско Морасан короткочасно очолював Федеральну Республіку Центральної Америки. Ранні південноамериканські панамериканісти надихались війною за незалежність північноамериканських штатів, в якій колонії боролися спільно і здобули незалежність. У Сполучених Штатах Генрі Клей і Томас Джефферсон виклали принципи панамериканізму на початку 1800-х років і незабаром Сполучені Штати оголосили через доктрину Монро нову політику невтручання європейських країн у справи Америки.

У дев'ятнадцятому столітті в Латинській Америці зріс військовий націоналізм. 1830 року Венесуела і Еквадор відокремились від Великої Колумбії, Центральноамериканська Федерація розпалась 1838 року, Аргентина і Бразилія постійно боролися за Уругвай, а потім всі три держави об'єднались у Троїстий союз (1865-70), щоб у війні перемогти Парагвай; вТихоокеанській війні (1879-83) Чилі перемогла Перу і Болівію. Тим не менш, в цей час панамеріканізм існував як серія Міжамериканських конференцій, які відбулись в Панамі (1826),Лімі (1847), Сантьяго (1856), і Лімі (1864). Основна мета цих зустрічей полягала в організації спільної оборони. Перша сучасна Панамериканська конференція, що відбулася уВашингтоні, округ Колумбія (1889-90), з усіма країнами, представленими за винятком Домініканської Республіки. Було прийнято договори про арбітраж спорів та коригування тарифів і створено Комерційне бюро американських республік, які стали Панамериканським Союзом. Наступні зустрічі проходили в різних містах Латинської Америки.

Тема 26.Культура народів світу наприкінці хvіі – у хіх ст.

Персоналії

Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель  (нім. Georg Wilhelm Friedrich Hegel, *27 серпня 1770 — †14 листопада 1831) - німецький філософ 19 століття, який створив систематичну теорію діалектики. Її центральне поняття — розвиток — характеристика діяльності світового духу, його понадрухи в області чистої думки у висхідному ряду усе конкретніших категорій. Діалектика розглядалася також як протиставлення тези,антитези й синтезу, вирішення протиріч.

Іммануї́л Кант  (нім. Immanuel Kant; 1724, Кенігсберг — 1804, Кенігсберг), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначимі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовоюморальності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.

Карл Па́влович Брюлло́в  (*12 (23) грудня 1799 — †11 (23) червня 1852) — російський художник, професор Петербурзької академії мистецтв (з 1836). Брат Олександра Брюллова.Автор картин на історичні теми, жанрових акварелей і портретів діячів культури.У Брюллова вчилося багато художників-реалістів, зокрема українських — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Тарас Шевченко та інші.

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін  (24 липня (5 серпня) 1844, Чугуїв — †29 вересня 1930, Куоккала(рос.)укр., Фінляндія) — український художник-реаліст.

Едуа́рд Мане  (фр. Édouard Manet; *23 січня 1832 Париж — †30 квітня 1883 Париж) — французький художник імпресіоніст. Малював портрети, жанрові композиції, натюрморти. Залишив цікаві зразки графіки в малюнках і офортах.

Вінсент Віллем ван Ґоґ  (нід. Vincent Willem van Gogh; [ˈvɪnsɛnt vaŋˈɣɔɣ]) (* 30 березня 1853 — † 29 липня 1890) — нідерландський художник, постімпресіоніст. Його творчий спадок мав величезний вплив насамперед на французький живопис.

Вóльфґанґ Амадéй Мóцарт, повне ім'я Йоганн Вольфґанґ Хризостом Теофіл Моцарт  27 січня 1756 — †5 грудня 1791 — австрійський композитор,представник віденського класицизму, який вважається одним із найгеніальніших музикантів в історії людства. Творчий доробок Моцарта становить понад 600 творів: більш як 50 симфоній, понад 19 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, Реквієм та багато інших інструментальних та хорових творів. Знаходячись під великим впливом Гайдна, музика Моцарта стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми.

Лю́двіг ван Бетхо́вен  ( 16 грудня 1770, Бонн — † 26 березня 1827, Відень) — німецький композитор.Творчість Бетховена тісно пов'язана з мистецтвом Німеччини та Австрії. Цей композитор є одним із трьох представників класичної віденської композиторської школи. Бетховен не лише зберіг основні риси класицизму (ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно роширив сферу образів. У цьому значенні Бетховен є послідовником не лише Ґлюка, Гайдна і Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці — француза Люллі. Музиці Бетховена притаманна величезна енергетична напруга, збудженість почуттів, драматизм. Його творчість підсумувала здобутки епохи класицизму. Він був останнім композитором XIX ст., для якого природньою формою музичного вислову був жанр "сонати".

Йоганн Штраус II  (нім. Johann Strauß Jr.; 25 жовтня 1825 — 3 червня 1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент. Старший синЙоганна Штрауса I.

Поняття і терміни

Урбаніза́ція  (від лат. urbanus — міський) — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі.

За підрахунками спеціалістів економічні втрати від хвороб урбанізації, перш за все шуму,стресу, забруднення, перевищують втрати від страйків.