Тема 18.Культура Західної Європи xvі-першій половині xvіі ст.

Персоналії

Леона́рдо да Ві́нчі  (італ. Leonardo da Vinci, 15 квітня 1452 в Анкіано, коло Вінчі — 2 травня 1519 в замку Кло-Люсе, Амбуаз) — видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійськогоВідродження.

Мікела́нджело ді Буонарро́ті Сімо́ні  (італ. Michelangelo di Francesci di Neri di Miniato del Sera i Lodovico di Leonardo di Buonarroti Simoni; 6 березня 1475, Капрезе — 18 лютого 1564, Рим) —італійський скульптор, художник, архітектор, поет й інженер. Його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва Відродження ще за життя самого майстра^[1][2]. Ромен Роллан писав про нього: «Нехай сам він був створений із цього пороху земного. Але із тліні спалахнув вогонь, що очищує все, — вогонь генія»^[3]. 

Рафае́ль Са́нті  (італ. Raffaello Santi, Raffaello Sanzio; * березень чи квітень 1483, Урбіно — † 6 квітня 1520, Рим) — італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження. Втілив у своїх творах гуманістичні ідеали високого Відродження.

А́льбрехт Дю́рер  (нім. Albrecht Dürer, *21 травня 1471 — †6 квітня 1528) — німецький художник доби Відродження, математик і теоретик мистецтва. Створював вівтарні картини, портрети, гравюри, екслібриси.

Твори

«Чотири вершники Апокаліпсису» (1498), «Адам і Єва» (1504), «Свято вінків із троянд» (1506), «Мадонна з чижиком» (1506), «Святий Ієронім Стридонський у келії» (1514), «Чотири апостоли» (1526)

Пі́тер Бре́йгель-старший, відомий іще як «Мужицький» (нід. Pieter Bruegel de Oude, МФА: [ˈpitər ˈbrø:ɣəl]; близько 1525 — 9 вересня1569) — (фламандський) живописець та графік, найвідоміший і найзначніший із носіїв родинного прізвища пензлярів. Майстер пейзажу та жанрових сцен. Батько художників Пітера Брейгеля молодшого (Що з пекла) і Яна Брейгеля старшого (Що з раю).

Ві́льям Шекспі́р^[1]  (англ. William Shakespeare, хрещений 26 квітня 1564, дата народження невідома, Стретфорд-на-Ейвоні — 23 квітня (3 травня) 1616, Стретфорд-на-Ейвоні) — англійський драматург Єлизаветинської епохи. Один з найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів.

То́мас Мор  (англ. Sir Thomas More; *7 лютого 1478 — †6 липня 1535) — англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер (1529—1532 рр.). Автор суспільно-політичного трактату «Утопія». Один з основоположників утопічного соціалізму. Святий Римо-католицької церкви.

Мікеланджело Мерізі да Караваджо  (італ. Michelangelo Merisi da Caravaggio, ломб. Michelangiul Merisi dì Caravagg); (*28 вересня 1573 —†18 липня 1610) — італійський живописець періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису 17 століття, що працював у Римі 1592—1606, потім у Неаполі і на Мальті. Його життя було настільки ж драматичним, як і його мистецтво (йому довелося залишити Рим після вбивства людини). Він створив могутній стиль, використовуючи контрасти світла й тіні і точно фокусуючись на предметах, іноді використовував драматичне наближення. Він писав з моделей, часто в образах святих і мадонн зображуючи простих римлян, людей з вулиць і ринків. Прикладами можуть слугувати «Євангеліст Матвій», товстий, далекий від класичних ідеалів «Вакх з келихом вина», «Навернення Савла в апостола Павла» (Санта Марія дель Пополо, Рим), персонажі «Відсічі голови Івана Хрестителя».

Пі́тер Па́уль Ру́бенс  (нід. Peter Paul Rubens, МФА: [ˈpe:tər ˈpʌul ˈrybə(n)s]; *28 червня 1577, Зіген — †30 травня 1640, Антверпен) — фламандський живописець, один з найвизначніших представників епохи бароко.

Рéмбрандт Гáрменсзон ван Рейн  (нід. Rembrandt Harmenszoon van Rijn, МФА: [ˈrɛmbrɑnt ˈɦɑrmənsoːn vɑn ˈrɛin]; * 15 липня 1606 — † 4 жовтня 1669) — нідерландський художник, офортист доби бароко.

Джорда́но Бру́но  (справжнє ім'я: Філіппо, італ. Giordano Bruno, прізвисько — Бруно Ноланець,1548, Нола поблизу Неаполя — 17 лютого 1600, Рим) — італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму.Будучи католицьким священиком, розвивав неоплатонізм у вигляді ренесансного натуралізму. У астрономії підтримував поглядиКоперника, став пропагувати ідею про нескінченність Всесвіту і про безліч заселених світів та метапсихоз (переселення душ).Домініканин, 1576 вийшов із закону, подорожував Європою, викладав та навчався зокрема в Женеві, Парижі, Оксфорді. у своїх поглядах поєднував різні філософські доктрини, астрономію, магію та герметизм. Релігію вважав за спрощену на потреби людей версію філософії, а релігійні практики — забобоном, породженим з неуцтва; 1592 ув'язнений інквізицією, в результаті 7-річного процесу визнаний єретиком і був спалений на Кампо деї Фйорі у Римі.

Парацельс  (лат. Paracelsus) (псевдонім; справжнє ім'я і прізвище — Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм; von Hohenheim) (24 жовтня 1493, Швіц, — 24 вересня 1541, Зальцбург), лікар епохи Відродження, «перший професор хімії від створення світу» (О. І. Герцен). Його псевдонім означає "той, хто наблизився до Цельса, знаменитого римського філософа та лікаря I ст."

Фре́нсіс Бе́кон  (англ. Francis Bacon) (*22 січня 1561, Лондон — †9 квітня 1626) — англійський політик, філософ і есеїст. Один із творцівемпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід.

Микола́й Копе́рник  (пол. Mikołaj Kopernik, лат. Nicolaus Copernicus Torinensis або Thorunensis або Torunensis, ім'я при народженні — Nikolas Koppernigk; *19 лютого 1473, Торунь, Польща — †24 травня 1543, Фромборк, Польща) — польський астроном і математик, авторгеліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.

Галіле́о Галіле́й  (італ. Galileo Galilei; 15 лютого 1564 — 8 січня 1642) — італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства^[1]. Син музиканта Вінченцо Галілея.

Поняття і терміни

Високе Відродження, період в історії мистецтва в Італії, падаючий на кінець 15 і 1-у чверть 16 вв.(століття) і що знаменує вищу, класичну фазу в розвитку художньої культури Відродження . Основні центри мистецтва Ст Ст — флоренція, Рим, Венеція (у якій Ст Ст захоплює і 1530-і рр.); головні представники — Браманте, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело Джорджоне, Тіциан. У архітектурі, скульптурі і живописі Ст Ст реалізм, гуманізм і героїчні ідеали Ренесансу, життєва повнота і яскравість образів отримали синтетично узагальнене, повне титанічної сили вираження. Мистецтву Ст Ст, що розвивалося незвичайно швидко і багатогранно, в цілому властиві величний, монументальний характер, гармонійна досконалість, піднесених ідеальних буд. Принципи Ст Ст складно і всіляко заломилися у всьому італійському мистецтві 16 ст і зробили потужний вплив на світову художню культуру. Межі синтетичного стилю Ст Ст властиві творчості ряду німецьких художників 1-ої половини 16 ст (А. Дюрер, Х. Хольбейн).

Рити́на або гравю́ра (фр. gravure від graver — вирізати, створювати рельєф) — вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Кожен відтиск з друкарської форми вважається авторським твором.

Гравюра А. Дюрера Святий Єронім

Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, йому спадкує Класицизм. Заестетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти. Бароко в перекладі з італійської означає «чудернацький». Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення образу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо необхідно відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламот (атлант), каріатида й маскарон.

Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.

Арх. Карло Мадерно, церква Св. Сусанни у Римі, один з перших зразків римського бароко, 1603 рік.