24 Християнські хрести, енколпіони та язичницькі амулети.

Підтверджують існування двовір'я серед феодальної верхівки і вироби прикладного мистецтва. Серед них найбільш показовими є круглі амулети — змійовики, завезені із Візантії і популярні на Русі, На одному боці такого оберега було зображення Христа, Богородиці або якихось інших святих, а на другому — фігура чи сама голова з волоссям у вигляді змій (міфологічний мотив, генетично пов'язаний з античною Медузою Горгоною). На багатьох із виявлених в різних місцях екземплярах є грецькі написи-заклинання проти зображеного на них демона (вже не Горгони). Про популярність язичницьких мотивів серед представників "сильних світу цього" свідчать і жіночі прикраси: срібні двостулкові браслети-наручі та знамениті колти з емалями. Однак набагато більше свідчень про двовір'я утримується в народній культурі, про що писалося в деяких церковних творах. Археологічне підтвердження двовір'я отримали серед численних категорій інвентарю виявлені предмети християнського культу — натільні хрестики, виготовлені з металу та перламутру, і навіть енколпіони. Однак на синхронному селищу цвинтарі небіжчиків ховали ще за старими звичаями під курганними насипами.Ще одним підтвердженням запропонованої тези щодо синкретизму вірувань є наявність у культурних шарах багатьох давньоруських міст і сіл, які функціонували на початку II тис. н. с., амулетів-оберегів та символів християнської релігії. До останніх належать вже згадувані хрестики та енколпіони, а також іконки прямокутної або овальної форми, виготовлені з різного матеріалу, фігурні підвіски із зображенням святих. На півдні Русі найпопулярнішими були зображення Христа, Марії, Георгія, Миколая, Пантелеймона, Гавриїла, Трапляються вироби не тільки місцевого виробництва, а й імпортовані з Візантії та Скандинавії.Різноманітні і язичницькі амулети. Серед них орнаментовані підвіски круглої форми — символи Сонця, так звані лунниці — символи Місяця, сокирки невеликих розмірів, виготовлені із заліза та кольорових металів — символи Перуна (його символами були ще й крем'яні знаряддя), шумлячі амулети-обереги, що своїм звуком повинні були відганяти злих духів. Крім того, відомі ключики мініатюрних розмірів — символи багатства, кістяні обереги (ікла кабана, ведмедя, так звані "стилі" зігнутої форми, пазурі хижаків), глиняні писанки, що мали очисну, відроджуючу силу тощо. Навіть деякі побутові предмети, наприклад ножі, потрапляючи в поховання, наділялися новими магічними якостями — вони відігравали роль супротивників злих сил.Нерідко язичницькі та християнські амулети й символи знаходять разом в одному археологічному комплексі. Іноді протилежні, з ідеологічної точки зору, мотиви переплітаються в одному виробі (наприклад, хрест у колі або всередині лунниці).

25 В. Антонович «Три національні типи народні».

В. Антонович самим перегукуванням назви

своєї філософсько-історично програмної статті ("Три національні типи

народні", 1888) вказує на свою

ідейну спадкоємність . Базово-евристичним є

поняття "народного типу" (посутньо, етнотипу.

Найпекучішим серед завдань, які стояли перед Антоновичем-

істориком (та ідеологом) було тоді доведення нині для нас очевидного –

що український народ дійсно існує і має свою власну історію. Антонович

мав повернути народові те, що він у сфері науки й громадської думки

почасти втратив – його історію. Для цього треба було виокремити її із

загально-імперської, відмежувати "від претензій російської та польської

історіографії на українську історію, як на ділянку загального російського

чи польського процесу" історії й грунтовно з'ясувати саме поняття

"український історичний процес".

Може, найголовнішою умовою успішного вирішення цього завдання

була розробка методології виокремлення власне національної історії.

Порівняно най-

повнішими нарисами методології та історіософії Антоновича є згадана

стаття "Три національні типи народні" .