32. Радянізація зх. України 1939-1941 рр.

Причини: Західна Україна відійшла до сфери впливу СРСР, багатовікове прагнення українців до возз’єднання послужило прикриттям геополітичних планів керівництва СРСР. Перший період: вересень 1939 - грудень 1939 - формування тимчасових органів влади під безпосереднім контролем військових частин Червоної армії. Другий період: грудень 1939 - лютий 1940 - перехід функцій тимчасових органів влади в руки створених органів радянської влади на місцях. Третій період: Лютий 1940 - червень 1941 - розбудова партійних, радянських правоохоронних і господарських структур управління. Репресії, розстріли, порушення законів і прав людини, кардинальні зміни в економіці і соціальній сфері. У період 1939-1941рр на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцніти, тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагалися привести Зх Україну у відповідність з радянською системою на інших територіях. Відразу ж за вступом Червоної армії в Зх Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську та інші сфери областей направлялися працівники різних спеціальностей. Першими заходами нової влади стало створення спочатку тимчасових, а потім постійних органів влади у формі рад. Здійснювалися націоналізація промисловості, реквізиція цінностей у банках, одержавлювалися житловий фонд, сфера торгівлі, школи, оголошувалися державною власністю залізничний транспорт, ліси надра тощо. Великі маєтки були конфісковані, а їх землі були передані безземельним селянам. Відбувалася депортація власників великих промислових підприємств, господарів хуторів до віддалених районів СРСР. Один із перших ударів нової влади було нанесено по греко-католицькій церкві. Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізації Зх земель. Вона мала підірвати нац.-визвольний рух і духовну опору Зх українців. Найболючішим для краю став процес колективізації. Колективізація мала декілька цілей: зламати приватновласницьку психологію місцевого населення; встановити контроль над селянством; позбавити підтримки збройний рух опору тоталітарній системі. Вона проводилась притаманними радянській системі методами: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру, вбиства. Проте радянізація на Зх землях дала і позитивний результат, зокрема промисловий рівень розвитку став таким же як і у східних областях, формувалася нова система освіти, яка б охоплювала усіх громадян, тобто відбулася ліквідація неписемності, але поряд з цим і давалася в знаки ідеологізація освіти. Позитивним для розвитку краю стало забезпечення безкоштовного медичного обслуговування. Процес радянізації було завершено в основному наприкінці 50-х років.

32. Україна у Другій світовій війні. Рух опору

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. їй передувала таємна угода керівників нацистської Німеччини і більшовицького Радянського Союзу - Адольфа Гітлера та Йосипа Сталіна, кожен з яких прагнув володарювати у світі. Вожді на свій розсуд вирішили долю багатьох народів Європи. За їхньою згодою західноукраїнські землі відійшли до складу Радянського Союзу. На приєднаній території радянська влада запроваджувала такі самі порядки, як і в Східній Україні. Але мир між Німеччиною й СРСР був нетривким.

22 червня 1941 р. - Німеччина напала на Радянський Союз. Війна Радянського Союзу проти Німеччини увійшла в історію під назвою Великої Вітчизняної.

Землі України зазнали ударів ворога вже в перші години війни, а Україна стала безпосереднім полем бою. На ній точилися криваві битви, що призводили до страхітливих руйнувань і загибелі мільйонів солдатів і мирних жителів.

Бійці й командири Червоної армії - так називалися збройні сили СРСР - проявили масовий героїзм, але змушені були відступати. Від 11 липня по 26 вересня 1941 р. тривала героїчна оборона Києва. Тоді в полоні опинилися понад 600 тис. солдатів та командирів. Через рік від початку війни українські землі було повністю окуповано німецькими військами та їхніми союзниками.

Українські землі окупанти прагнули перетворити на постачальника продовольства та сировини. «Новий порядок», встановлений нацистами, відзначався винятковою жорстокістю. Окупанти закатували близько 5 млн мирного населення та військовополонених. До Німеччини на примусові роботи було відправлено близько 2,5 млн юнаків та дівчат.

Звільнення України від загарбників відбувалося в 1943-1944 рр. Важливе значення для звільнення українських земель мала битва за Дніпро. 6 листопада 1943 р. військами 1-го Українського фронту під командуванням генерала Миколи Ватутіна було звільнено Київ. У грудні почався загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні.Важливу роль у розгромі окупантів на загарбаних українських територіях відігравав рух Опору.У лісовій та лісостеповій зонах Сумщини та Чернігівщини діяли сотні партизанських загонів, великі з'єднання під командуванням Сидора Ковпака, Олексія Федорова та ін. На Волині й в Поліссі розгорнувся широкий самооборонний повстанський рух. Було створено Українську повстанську армію (УПА). Населення вступало до УПА або надавало їй всіляку підтримку. УПА воювала як проти гітлерівських загарбників, так і проти Червоної армії, прагнучи створити незалежну Українську державу.

Та звільненням від гітлерівських окупантів Україна завдячує найперше радянським військам. На початку жовтня 1944 р. було визволено територію України в кордонах 1939 р., а наприкінці жовтня - й Закарпаття.

За звільнення рідної землі наш народ заплатив найвищу ціну: у лавах Червоної армії воювали понад 6 млн українців, з них З млн - загинули. Загалом від 8 до 9 млн громадян України віддали своє життя в цій війні. Днями, коли схиляють голови перед визволителями, є 28 жовтня - офіційний день визволення України і 9 травня - день, який для мільйонів людей є Днем Перемоги.

Рух опору.

Військова доктрина Радянського Союзу припускала ведення війни малою кров'ю на чужій території. Тому партизанська війна вважалася недоцільною, і в 1930-ті pp. було ліквідовано партизанські бази в прикордонних районах.

Фашисти дуже швидко просувалися Україною, тому в їхньому тилу залишилися цілі підрозділи радянських військ. Саме ці підрозділи стали базою радянського партизанського руху. Значну роль в організації руху Опору відіграли радянські військово-організаційні центри: Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) і Український штаб партизанського руху (УШПР), створений у червні 1942 р.

У перший рік війни дії партизан і підпільників, мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців, У 1941 р. партизани мали на озброєнні тільки гвинтівки, карабіни, револьвери, пляшки із запалювальною сумішшю. Вибухівки й мін було обмаль. Більшість партизанів захоплювали зброю у ворога. У з'єднанні С. Ковпака трофейна зброя складала 80 % усього озброєння. Партизани діяли активно, самовіддано, організовували диверсії, знищували окупантів, вели агітацію серед населення. Однак ефективності їхніх дій заважала позиція Й. Сталіна. Він не довіряв активним діям народних мас. ЦШПР кілька разів розформовували, а в січні 1944 р. його було повністю ліквідовано.

Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 р. у Вінницькій, Житомирській, Кам'янець-Подільській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях. У містах і селах України діяло комуністичне й комсомольське підпілля («Молода гвардія», місто Краснодон; «Партизанська іскра», село Кримки Миколаївської області).

Представники націоналістичного руху у роки війни намагалися відновити незалежність України. Вони воювали і проти фашистів, і проти радянських військ. Політичним центром націоналістичного руху була ОУН.

До початку війни ОУН співробітничала з німцями. У німецькій армії був утворений Легіон українських націоналістів. Керівництво ОУН розраховувало на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте спроба проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я. Стецьком, а також керівника радикального крила ОУН С. Бандеру. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь керівники ОУН почала створювати партизанські загони, які в жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія.

Діяльність партизанів як правило підпорядковувалася та узгоджувалася з потребами фронту: диверсії на залізницях, удари по во­єнних об'єктах, розвідка, допомога в перепра­ві через річки тощо. Найбільші координовані операції партизанів: «Рейкова війна» і «Кон­церт» по зриву перевезень воєнних вантажів на залізницях, а також рейди великих парти­занських з'єднань по тилах ворога.

Переважно діяла як самооборона населен­ня — витіснення окупаційної адміністрації, створення української, захист населення від сваволі влади, зрив спроби вивозу до Німеччини - продовольства, робочої сили, проведення оборонних боїв з карателями по периметру і в середині контрольованої тери­торії. Напади на воєнні об'єкти здійснювалися в основному з метою оволодіння зброєю

УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України.

Партизанські дії УПА були спрямовані проти німців та їхніх союзників, польських військових формувань і населення, радянських партизанських загонів, а згодом і підрозділів Червоної армії. Лише у жовтні—листопаді 1943 р. УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Кількість членів УПА за різними даними становила від 30 тис. до 100 тис. бійців.

Із приходом Червоної армії в Західну Україну радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 1950-х pp. і мала надзвичайно жорстокий характер.

І радянські партизани, і ОУН—УПА намагалися зібрати і сконцентрувати українські сили в боротьбі проти завойовників. Рух Опору став справжнім Другим фронтом Великої Вітчизняної війни.