3. Склади тимчасового збереження

Особливий різновид складів являють собою склади тимчасового збереження, що засновуються митними органами або українськими особами при наявності ліцензії митниці України. Порядок видачі ліцензії на установу складу тимчасового збереження і термін її дії визначаються Державним митним комітетом України.

Склади тимчасового збереження, засновувані митними органами, є складами відкритого типу і служать для використання будь-якими особами. Склади закритого типу призначені для збереження товарів визначених осіб.

Пристрій складів тимчасового збереження повинен побут підлеглий забезпеченню митного контролю і неможливості доступу третіх осіб до збережених товарів транспортним засобам. При необхідності вони повинні бути обладнані подвійними запірними пристроями, одне з яких повинно перебувати у віданні митного органа.

Загальний термін збереження товарів і транспортних засобів на складі не повинний перевищувати двох місяців, за винятком випадків, передбачених Митним кодексом

2.Штучні, синтетичні та текстильні матеріали для виготовлення взуття.

Штучні і синтетичні матеріали. В українському класифікаторі товарів зовнішньоекономічної діяльності термін «штучна шкіра» означає матеріал, який отримують з відходів шкіряного виробницта шляхом агломерації подрібненої натуральної шкури за допомогою клею або іншої зв’язувальної речовини, механічним пресуванням або методом термодеструкції натуральної шкіри з наступною механічною обробкою отриманої маси. Отже, йдеться про шкіряні матеріали,які отримують з природної шкіри. Оскільки опис їх властивостей відсутній, то можна припустити, що вони можуть ідрізнятися від природних аналогів за фізико-механічними властивостями і бути їм подібними за естетичними показниками через автентичність оздоблювальних операцій.

Синтетичні матеріали, які використовують для виробництва взуття, не мають чіткого поділу на матеріали для низу і верху, проте гуму застосовують переважно для низу, а полімерні матеріали- для верху і низу. Нині гумове взуття в Україні виготовляється, проте, мабуть, його виробництво припиниться, оскільки проблема утилізації, як і гумових шин, не вирішена. Крім того, гумове взуття має низькі порівняно з полімерними матеріалами, естетичні властивості, опір стиранню, а також високу масу.

Крім гуми і полімерних матеріалів для виробництва взуття застосовують картон, який складається з целюлози, відходів шкіряного, паперового і текстильного виробництва макулатури тощо. Підготовлену масу просочують клейовою композицією, додають барвники, наповнювачі, жирові матеріали , відтак її відливають одно- або багатошаровим способом.

Властивості картонів залежать від компонентного складу маси, а також від способу відливання. Багатошарові картони поступаються за фізико-механічними показниками одношаровим, що зумовлено не тільки властивостями клейової композиції, а й слабким взаємозв’язком шарів.

Текстильні матеріали. Асортимент текстильних матеріалів для взуття складається переважно з тканих і нетканих полотен, а також виробів з них – стрічок, тасьми, шнурів.

Ткані матеріали (тканини) виготовляють із волокон рослинного і тваринного походження, а також штучних і синтетичних, властивості яких визначають фізико-маханічні показники готових матеріалів. Розглянемо лише основні показники взуттєвих матеріалів, до яких наежать густина і пористість, проникність , сорбційна здатність, теплофізичні та електричні властивості.

Густина характеризуться масою одиниці об’єму. Розрізняють справжню та уявну густину, різниця між якими віднесена до уявного об’єму називається пористістю матеріалу, яку виражають у %. Пористість матеріалів тісно пов’язана з їх теплофізичними властивостями зокрема, теплопровідністю і теплостійкістю, велична яких може знати різні значення. Теплопровідність матеріалів підвищується після їх ущільненя, зволоження та жирування непропорційно залежно від хімічного складу.

Теплостійкість – здатність матеріалу чинити опір температурному впливу, яка виражається відношенням товщини матеріалу до теплопровідності і також залежить переважно від їх хімічного складу.

Проникність –здатність матеріалів пропускати воду, пар, газ. Розрізняють водо- ,паро- і повітропроникність які, залежно від хімічного складу і структури металів, можуть мати різні значення. Високу водопроникність мають хромові шкури (≤4-5 мл/мс² *г), меншу – юхта термостійка (0,4).

Проникність гідрофільних пористих матеріалів, до яких належать текстильні і природні шкури, набагато краща, ніж синтетичних плівок матеріалів, з яких виготовляють деякі види взуття.

Сорбіційні властивості матеріалів визначаються їх здатністю накопичувати і віддавати вологу при заданій температурі впродовж певного часу.

Електричні властиісті матеріалів – здатність до електризації пвд час тертя з іншими матеріалами, наприклад, з килимовими покриттям. Величина напруженості електростатичного поля визначається властивостями контрактуючих пар, які утворюють так званий подвійний електричний шар з протилежними зарядами на кожному матріалі. Всі матеріали за здатністю електризуватися, можна розташувати в трибоелектричному ряді, на протилежних кінцях якого знаходяться скло (+) і поліетилен (-). Матеріали рослинного походження розташовані в нейтральній області, проте це не означає, що вони не електризуються. Найбільшу здатність до електризації мають синтетичні матеріали, зокрема гуми, з яких вони виготовляють підовшу взуття. За деякими оцінками, під час ходіння людини по килиму з синтетичних волокон при вологості повітря ≤40% може виникати електростатичне поле з напруженістю понад 12 Кв/см, що в 40 разів перевищує встановлений рівень.

До механічних властивостей матеріалів наежать міцність і видовження під час розтягування, стійкість до стирання. У процесі експлуатації взуття матеріали з яких воно виготовлене, піддаються деформаціям( згинанню, стиску, розтягуванню, скручуванню, які змінюються за величиною, напрямом і частотою, стійкість до дії яких визначає функціональну надійність взуття.

Міцність шкір до розтягування залежить не тільки від їх топографії, а від технології виробницта. В межах однієї шкури величина її міцності залежить від напрямку і топографічної ділянки (найвищі показники має чепрак).

Важливим з точки зору естетичних і функціональних властивостей взуттєвих матеріалів є показник стійкості до деформації, яка складається із залишкової, пружної та високоеластичної деформацій. Чим вище величина залишковї деформації мкиеріалів, тим швидше взуття втрачає товарний вигляд. Пружна деформація швидко зникає, а високоеластична виявляється під час носіння взуття і зростає за рахунок зменшення залишкової.

Показником, що характеризує якість матеріалів для низу взуття, є стійкість до абразивного стирання, яку визначають різними, проте однаковими за принципом дії, методами. Зносостійкість матеріалів залежить від їх структури та хімічного складу, способу виробництва, умов експлуатації тощо. За даними лабораторних випробувань, найвищу стійкість д ситрання мають шкіри титанового дублення (12,2 год.), а хромтанідного- 8,4 год./мм. При вмісті вологт 10%, яка зменшується зі збільшенням вмісту вологи.

Середній термін експлуатації взуття з гумовою підошвою становить 140-300 днів залежно від пористості, а зі шкуряною -100-120 днів.