120. Економічний та бухгалтерський підходи до визначення витрат.

За бухгалтерським підходом витрати - це фактичні видатки факторів виробництва для виготовлення певної кількості продукції за цінами їх споживання. Витрати підприємства у бухгалтерській та статистичній звітності виступають у вигляді собівартості продукції.

Бухгалтерські витрати включають прямі витрати (на сировину, матеріали, напівфабрикати, витрати на паливо і енергоресурси, зарплату робітникам) і непрямі витрати (накладні витрати, амортизація, заробітна плата управлінському персоналу, проценти на запозичені засоби).

Економічне розуміння витрат виробництва базується на факті рідкісності ресурсів і можливості їх альтернативного використання. Економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, дорівнюють його вартості за найкращими із всіх можливих варіантів використання. Вони можуть бути зовнішні, явні (грошові) або внутрішні, неявні (імплицітні). Явні витрати - це альтернативні витрати, які виступають у вигляді прямих платежів постачальникам факторів виробництва. Неявні витрати - альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникові підприємства (або підприємству як юридичній особі). Ці витрати не передбачені договорами, що є обов'язковим для явних платежів, і тому визначаються недоотриманими. Наприклад, якщо власник малого підприємства працює поряд з найманими робітниками, не отримуючи при цьому заробітної плати, то він тим самим відмовляється від можливості отримати заробітну плату, працюючи в іншому місці. І цю недоотриману заробітну плату він відносить до неявних витрат.

Якщо ж підприємець в процесі виробництва використовує власне приміщення, то він втрачає орендну плату, яку він отримав би від здачі в оренду цього приміщення. Підприємець недоотриману орендну плату від альтернативного використання даного ресурсу також включає до неявних витрат.

З цих же позицій підприємець може недоотримати ренту, якщо він використовує у виробничому процесі власну земельну ділянку. Рента також включається підприємцем до неявних витрат.

Неявні витрати не відображаються в бухгалтерській звітності, але це не означає їхнього ігнорування у господарській діяльності. Як правило, вони беруться до уваги при обґрунтуванні економічних рішень, що приймаються. Так, при обгрунтуванні економічних проектів будуть визначені не лише витрати, які будуть фактично оплачені, але й альтернативні варіанти їх використання. Такий підхід Дає можливість брати найобгрунтованіший варіант рішення з можливих альтернативних варіантів про використання наявних ресурсів.

121. Витрати виробництва у короткостроковому періоді.

Змінними витратами виробництва є ті, розмір яких змінюється залежно від обсягу виробництва, а тому можна легко встановити зв'язок між витратами та виробництвом. До них належать витрати на сировину, матеріали, енергію, заробітну плату. Постійними витратами виробництва називають такі, розмір яких залишається незмінним незалежно від кількості продукції, що виробляється, навіть тоді, коли виробництво її зовсім зупиняється. До цих витрат відносять виплати відсотків за позиками, орендну плату, рентні платежі, амортизаційні відрахування, оплату праці управлінського персоналу тощо. Слід зазначити, що поділ витрат виробництва на постійні та змінні не має абсолютного характеру. При розгляді всіх витрат підприємства іноді важко визначити, що відносять до постійних, а що - до змінних витрат. Отже, поділ витрат на дві категорії (постійні та змінні) не може бути досконалим і остаточним. Усе залежить від обраного підходу, від індивідуальності тих, хто здійснює витрати. Розуміння підприємцями витрат виробництва буде змінюватися відповідно до тих проблем, які потрібно вирішувати. При створенні підприємства або його розширенні керівник підприємства, розв'язуючи питання про його прибутковість, повинен керуватися широким поняттям витрат, яке охоплює одночасно постійні та змінні витрати. їхню загальну суму на виробництво певного обсягу продукції називають валовими витратами виробництва.

У практиці господарювання визначають не тільки валові витрати виробництва, а й середні витрати, тобто витрати в розрахунку на одиницю випуску продукції. Середні валові витрати обчислюють діленням загальної суми витрат на кількість виробленої продукції. Середні постійні витрати - діленням суми постійних витрат на відповідну кількість виробленої продукції, а середні змінні витрати - діленням їхньої сумарної величини на відповідну кількість випущеної продукції.

Граничними витратами називаються додаткові витрати, потрібні для приросту випуску якогось товару чи надання послуги на одну одиницю. Оскільки постійні витрати із зміною обсягу випуску продукції залишаються незмінними, граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат унаслідок випуску додаткової одиниці продукції. Граничні витрати показують, чого буде варте виробнику (фірмі) збільшення випуску продукції на її одиницю. їх визначають відношенням сусідніх значень валових або змінних витрат.

Граничні витрати відображають зміну у витратах, яку спричинить зменшення чи збільшення обсягу виробництва на одну одиницю. Порівняння граничних витрат з граничною виручкою, яка є змінною, пов'язаною зі збільшенням чи зменшенням обсягу виробництва на одну одиницю, дає можливість встановити прибутковість тієї чи іншої зміни масштабів виробництва.

На динаміку витрат виробництва у короткостроковому періоді впливає закон спадної віддачі. Сутність його полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу до незмінного, фіксованого ресурсу дає додатковий продукт, обсяг якого зменшується на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Дія закону спадної віддачі позначається на динаміці витрат виробництва. Із зростанням обсягів виробництва, зумовленого збільшенням його змінних чинників, середні постійні витрати виробництва знижуватимуться. Інша тенденція властива середнім змінним витратам. Оскільки ціна кожної одиниці змінного ресурсу залишається постійною, то до певної межі середні змінні витрати зменшуватимуться, адже додатковий обсяг продукції зростатиме.