121. Витрати п-ва в кор. П-ді…

Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси в аспекті зв’язк із змінами у обсягах виробництва є фіксованими, а обсяги інших змінюються, забезпечуючи розширення випуску продукції, виділяють два типи витрат – постійні і змінні. Їх аналізують, виділяючи два структурних рівні. Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції. Другий – передбачає аналіз витрат фірми у розрахунку на одиницю продукції. Витрати на увесь обсяг продукції називаються сукупними чи валовими витратами TC. Вони включають в себе постійні (FC) і змінні (VC) витрати: TC = FC+ VC. Постійні витрати (FC) репрезентуються фіксованими витратами. Їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску (рента, оренда). Змінні витрати VC – це такі витрати фірми, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату основного персоналу. Інший аспект аналізу витрат включає витрати фірми у розрахунку на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних валових витрат на обсяг продукції Q, випущеної за певний період часу. Середні постійні витрати: AFC = FC /Q, , середні змінні витрати: AVC = VC /Q. АТС= AFC+ AVC. В свою чергу, граничні витрати MC характеризують зміну сукупних витрат в результаті зміни обсягу випуску в розрахунку на одиницю. Їх можна розгядати як додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції: MC = TC / Q.

А тепер подамо графічну інтерпретацію:

Конфігурація кривих TC і VC ілюструє дію законів зростаючої та

спадної віддачі від ефекту масштабу виробництва. Зв’язок між динамікою продуктивності факторів виробництва і витрат є оберненим. Графіки граничних та середніх витрат виразніше ілюструють дію згаданого закону.

119. Поняття і види витрат п-ва.

120. Економічний і бухгалтерський підходи до визначення витрат.

Як відомо, витрати підприємства характеризуються вартістю факторів виробництва, використаних ним для створення певного обсягу продукції. Існування витрат обумовлене рідкісністю ресурсів і альтернативністю шляхів їх використання. В цьому аспекті прийнято виділяти економічні витрати. Економічні витрати – це платежі, які повинні забезпечити постачальникам ресурсів дохід, який не допускає альтернативного їх використання. Існує багато підходів до визначення та класифікації витрат. Зокрема, теоретико-методичний підхід, який передбачає поділ витрат на приватні та суспільні. Приватні витрати пов’язуються з виробництвом окремо взятого підприємства. Суспільні витрати враховують їх загально- громадський характер, де, насамперед, беруться до уваги зовнішні ефекти, або так звані екстерналії. Окрім цього, розрізняють фактичні витрати підприємства іальтернативні витрати. В першому випадку витрати виробництва визначаютьу фактичних цінах придбання факторів виробництва. В іншому, длярозрахунку величини альтернативних витрат береться до уваги цінність(вартість) благ, які можна отримати за найкращого з альтернативних шляхіввикористання тих же факторів. З цієї причини з’являються два способивизначення витрат підприємства – бухгалтерський і економічний.До бухгалтерських (зовнішніх, явних) витрат відносять витрати, якінесе фірма в зв’язку з оплатою використаних ресурсів (заробітна платанайманих працівників, вартість сировини, матеріалів, енергоносіїв. Отже,бухгалтерські (зовнішні, явні) витрати є витратами підприємства закористування зовнішніми ресурсами, тобто вони пов’язуються з ресурсами,які не належать власникам підприємства. Тому у самих загальних рисах

різниця між виручкою від продажу продукції і бухгалтерськими витратамистановитиме бухгалтерський прибуткок.Внутрішні (неявні, імпліцитні) витрати розглядаються як грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства від альтернативноговикористання ресурсів, що знаходяться у їх власності. До внутрішніх витрат відносять неявну заробітну плату власника підприємства, яку б він міготримувати, найнявшись найманим працівником; прибуток, який міг би він отримати, вклавши капітал в будь-яке інше підприємство чи фінансовийінструмент, орендну плату за альтернативне використання його майна. Альтернативні витрати, пов’язані з використанням обладнання, яке належить підприємству і складаються з процентного доходу на ринкову вартість майна на початок певного періоду і величини зниження його ринкової вартості на упродовж даного періоду. Цю суму зазвичай називають витратами використання. Важливо підкреслити, що до внутрішніх витрат включають також інормальний прибуток. Нормальний прибуток – це побудована на засадах конкурентності і альтернативності плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Розмір такого прибутку визначається рівнем доходності галузі (нормативним або середнім). Сума бухгалтерських і внутрішніх витрат складатиме економічні витрати. Отже, економічні витрати є витратами, які несуть підприємства за користування як зовнішніми, так і внутрішніми, що належать власникам підприємства, ресурсами. По-іншому, – це сума бухгалтерських (зовнішніх, явних витрат) і внутрішніх (неявних) витрат. Економічні витрати завжди мають альтернативну вартість.