112. Гранична норма технологічного заміщення ресурсів.
Гранична норма технологічного заміщення показує від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора. Відповідно, MRTS K L= L/ K– гранична норма заміщення праці капіталом – показує скільки одиниць капіталу можуть замістити одиницю праці; MRTS L K = K/ L – гранична норма заміни капіталу працею – показує скільки одиниць праці можуть замінити одиницю капіталу. Гранична норма технологічного заміщення завжди є величиною від’ємною. Зберегти певний рівень виробництва за нової технології можна лише тоді, коли збільшення одного фактора буде супроводжуватись відповідним зменшенням іншого, і навпаки, тобто величини K і L завжди мають протилежні знаки, а ізокванта має від’ємний нахил. Величина граничної норми технологічного заміщення залежить від співвідношення граничних продуктивностей факторів виробництва. Зміна капіталу на K призводить до зміни обсягу виробництва на величину MPK * K , а зміна праці на L призводить до зміни обсягу випуску на MPL * L . У випадку фіксованого рівня виробництва необхідно, щоб втрата продукції від зменшення чисельності персоналу компенсувалась приростом продукції від збільшення застосування капіталу, і навпаки, тобто існує така залежність: MRTS K L= -1/ MRTS L K. Динаміка граничної норми технологічного заміщення в процесі розвитк технологічного способу виробництва зазнає впливу закону спадної віддачі ресурсів. Так, в міру насичення виробництва будь-яким фактором його гранична продуктивність спадатиме. Така форма зв’язку отримала назву закону зниження граничної норми технологічного заміщення: зі збільшенням застосування у виробництві будь-якого фактора гранична норма технологічного заміщення одиниці цього фактора іншим знижується, і навпаки.
113. Вибір комбінації виробничих факторів за критерієм мінімізації витрат і максимізації випуску.
115. Ізокоста в мікроек. Теорії: суть, р-ння і графічна інтерпретація.
116. Ізокоста: чинники, що впливають на розміщення та область доступних і недоступних ресурсів для виробника.
Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними варіантами поєднання факторів виробництва. Але з економічної точки зору, кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка б забезпечила виробництво даного обсягу за мінімальних витрат. Для кожного періоду фірма має певні обмежені фінансові ресурси, які може витратити на удосконалення виробництва. Тому допустимі витрати на працю і капітал можна описати таким рівнянням: LC = f (L, K)= P L * L+ P K* K , де P L – погодинна ставка заробітної плати (ціна одиниці праці), P K –
орендна плата за годину використання устаткування (ціна одиниці капіталу). Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Розв’язавши дане рівняння відносно L аб К, можемо визначити всі можливі комбінації вхідних ресурсів, які не виходять за межі визначеного рівня витрат: K =LC/ PK– (PL/P K)*L чи : L =LC/ PL – (PK/P L)*К.
Графічно ці комбінації відображає ізокоста. Ізокоста репрезентується лінією незмінних витрат. Вона показує всі можливі комбінації факторів праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат. Кожен фіксований рівень витрат відображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост:
Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів: PL/P K або PK/P L. Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію факторів праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Технологічно ефективні комбінації для заданого рівня випуску показує ізокванта. Отже, геометрично
задача зводиться до пошуку точки, яка знаходиться на фіксованій ізокванті і одночасно співпадає з найменш віддаленою від початку координат ізокостою, що забезпечує найнижчу суму сукупних витрат виробництва. Таким чином, випуск одного і того ж обсягу виробництва можна забезпечити за умови поєднання різної кількості двох факторів виробництва.