109. Закон спадної граничної корисності: зміст та практичне застосування

Корисність (від англ. - utility) це отримане задоволення від споживання товару чи послуги. Є: сукупна і гранична корисність. Сукупна корисність – це загальна корисність, отримана від споживання всіх одиниць блага. Гранична корисність - це приріст, зміна, додаткова корисність від споживання ще однієї одиниці блага, тобто, приріст загальної корисності від збільшення споживання певного блага на одну одиницю (MU=TU/Х). Гранична корисність блага показує яким чином збільшення споживання певного блага може спричинити негативний вплив на індивіда.

(накресилити графік зв’язку сукупної і граничної корисності).

Крива граничної корисності прямує зверху вниз зліва направо і показує зменшення граничної корисності у міру збільшення кількості спожитих благ (у нашому випадку бананів). Закон спадної граничної корисності передбачає, що усі решта чинники, такі як дохід, смаки і вподобання, є постійними величинами.

Загалом цей закон поширюється на абсолютну більшість товарів, хоча є і винятки. Це товари антикваріату, різноманітні колекційні марки чи монети, тощо. Таким чином, це і підтверджується графічно :якщо споживати все більшу кількість товару, наприклад, Х, то сукупна корисність стає все більшою; сукупна корисність збільшується до певного моменту, до точки насичення

(т. А), тобто до точки максимального задоволення; після досягнення максимального задоволення сукупна корисність

спочатку є стійкою, а потім починає спадати; при цьому гранична корисність поступово спадає, тобто кожна наступна спожита одиниця блага приносить все меншу міру задоволення і досягає точки мінімуму (нульової точки) у точці максимального задоволення сукупної корисності. Цей взаємозв’язок в мікроекономічній теорії називається законом спадної граничної корисності. Його можна сформулювати наступним чином: із збільшенням обсягу споживання певного блага загальна корисність

зростає, а гранична корисність зменшується, внаслідок насичення благом. Показовим прикладом практичного використання дії закону спадної граничної корисності є послуги ресторану у вигляді "шведського столу", де ви платите вхідні і можете вибирати страви, які хочете та скільки хочете. Однак підраховано, що фізично здорова людина не може з’їсти більше, ніж на суму встановленої ціни вхідних, хіба що на шкоду своєму здоров’ю.

Принцип спадної граничної корисності отримав назву першого закону Госсена.

110. Виробнича ф-я з 2 змінними факторами. Крива однакового продукту – ізокванта.

111. Ізокванта в теорії мікроекономіки: суть та властивості.

У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництва, так і його масштаб. Зміна технології призводить до зміни функціональної залежності між структурою витрат виробничих ресурсів і обсягом випуску продукції. В аналізі застосовуються дво- і багатофакторні виробничі функції. Коли у виробничому процесі капітал (K) і праця (L) можуть замінювати один одного, співвідношення між ресурсами вимірює показник капіталоозброєності праці K / L. Функція виробництва отримує

вигляд: Q = f( K ,L) . Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній (виробнича сітка), графічній (ізокванта) і аналітичній формах. Зокрема, ізокванта репрезентується кривою однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований рівень випуску продукції:

В свою чергу, карта ізоквант є множиною ізоквант, яка графічно

відображає певну виробничу функцію. Властивості ізоквант є подібними до властивостей кривих байдужості. По-перше, ізокванти не перетинаються, і по-друге, вони мають від’ємний

нахил. Поряд з цим ізокванти є випуклими в бік до початку координат (наприклад, для функції Кобба – Дугласа), чим далі ізокванта розташована від початку координат, тим більший випуск продукції відповідає цій кривій. До усього цього слід додати, що ізокванти, як і криві байдужості, не мають товщини. Проте на відміну від кривих байдужості, які відображають вірогіднісний абстрактний рівень корисності, ізокванти репрезентують собою

фактичні характеристики виробництва. В такому випадку ізокванти стають випуклими у бік початку системи координат. Вони наближаються до координатних осей, але не перетинають

їх. Це означає, що фактори виробництва можуть частково заміщувати один одного в змінній пропорції, але повна їх заміна є неможливою. Американським економістам Полу Дугласу і Чарльзу Коббу на основі аналізу показників валового національного доходу за 1927 рік вдалось вивчити функціональну залежність обсягу суспільного виробництва від одночасної дії факторів праці і капіталу. Функція Кобба – Дугласа подається наступним чином: Q = A* Kα (степінь)* Lβ (степінь), де А – коефіцієнт пропорційності або масштабності; α, β – коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва за приросту відповідних факторів на 1%, K – кількість капіталу ,L – кількість праці.

Лінійна ізокванта передбачає досконалу взаємозамінність виробничих ресурсів, таким чином, що даний обсяг випуску можна отримати або за допомогою певної кількості лише одного ресурсу, або за допомогою лише іншого ресурсу, або за їх комбінацій з постійною нормою заміщення. Ламана ізокванта, яка передбачає лише декілька методів виробництва використовується в лінійному програмуванні.