
- •101. Підприємство як складова мікроекономічної системи.
- •102. Підприємство як різновид мікросистеми, його функції в ринковій економіці
- •103. Миттєвий, короткий і довгий ринковий періоди у функціонуванні п-ва
- •104. Поняття виробничих функцій, їх властивості
- •105. Види і форми представлення виробничих функцій.
- •106. Виробнича функція короткого періоду.
- •107. Сукупний, середній і граничний продукт.
- •108. Взаємозв’язок графічної інтерпретації сукупного, середнього і граничного продуктів.
- •109. Закон спадної граничної корисності: зміст та практичне застосування
- •110. Виробнича ф-я з 2 змінними факторами. Крива однакового продукту – ізокванта.
- •111. Ізокванта в теорії мікроекономіки: суть та властивості.
- •112. Гранична норма технологічного заміщення ресурсів.
- •113. Вибір комбінації виробничих факторів за критерієм мінімізації витрат і максимізації випуску.
- •115. Ізокоста в мікроек. Теорії: суть, р-ння і графічна інтерпретація.
- •116. Ізокоста: чинники, що впливають на розміщення та область доступних і недоступних ресурсів для виробника.
- •114. Процес виробництва як перетворення ресурсів в кінцеві продукти. Технологія виробництва. Поняття технологічної та економічної ефективності виробництва.
- •117. Оптимум виробника: графічна, алгебраїчна та економічна форми.
- •118. Ефект масштабу виробництва: суть, види і графічне представлення.
- •121. Витрати п-ва в кор. П-ді…
- •119. Поняття і види витрат п-ва.
- •120. Економічний і бухгалтерський підходи до визначення витрат.
- •120. Економічний та бухгалтерський підходи до визначення витрат.
- •121. Витрати виробництва у короткостроковому періоді.
- •122. Особливості формування витрат в довготривалому періоді
- •123. Взаємозалежність кривих середніх і граничних витрат
- •124. Граничні витрати: суть, методика розрахунку та практичне використання.
- •125. Взаємозвязок між кривими продуктивності і кривими витрат.
- •126.Криві довгострокових середніх витрат при різних ефектах масштабу виробництва.
- •127. Концепція мінімального ефективного розміру п-ва і стуктура галузі.
- •129. Сутність та форми доходу підприємств у мікроекономіці.
- •130. Вибір фірмою оптимального обсягу виробництва за підходом tr-tc.
- •131. Вибір фірмою оптимального обсягу виробництва за підходом мr-мc.
- •132. Порівняльна характеристика основних типів ринкових структур.
- •133. Характеристика форм ринку в залежності від числа учасників.
- •134. Ознаки та умови функціонування конкурентної моделі ринку.
- •135. Мікроекономічна модель досконалої конкуренції, її положення.
- •136. Попит на товари, дохід і прибуток конкурентної фірми.
- •137. Формування ринкової ціни на конкурентному ринку.
- •138. Дохід конкурентної фірми, його види і форми вираження.
- •139.Прибуток конкурентної фірми, його види.
- •140.Максимізація прибутку фірми за умов досконалої конкуренції за методом сукупного аналізу: алгебраічна та графічна інтерпретація.
- •140.Максимізація прибутку фірми за умов досконалої конкуренції методом сукупного аналізу: алгебраїчна і графічна форма інтерпретації.
- •142.Правила максимізації прибутку фірми за умов досконалої конкуренції.
- •143.Рівновага досконалоконкурентної фірми в короткому періоді
- •144.Рівновага досконалоконкурентної фірми в довгому періоді
- •145. Господарська стратегія досконалого конкурента в короткому періоді: максимізація прибутку.
101. Підприємство як складова мікроекономічної системи.
102. Підприємство як різновид мікросистеми, його функції в ринковій економіці
Підприємство – це основна ланка мікроекономіки. Воно виступає як продавець готової продукції і покупець ресурсів.
Для підприємство як мікросистема має: вхід: елементи виробництва (засоби праці, предмети праці), процесор (трансформація ресурсів в готовий продукт) , вихід (готова продукція – результат виробництва).
Всім підприємствам притаманні такі риси:
1. Виробничо-технічна єдність, яка проявляється у взаємозв’язку
структурних підрозділів підприємства. Економічна єдність підприємства проявляється в єдності плану, обліку,аналізу, оцінки результатів діяльності, 3. Організаційна єдність підприємства базується на наданні йому правюридичної особи і відповідальності за результати роботи та передбачаєнаявність єдиного колективу працівників і єдиної системи керівництва.Ґрунтуючись на цьому, можна виділити головні завдання підприємств-виробників. Вони є наступними:
- отримання прибутку;- забезпечення попиту на продукцію підприємства за найменших витрат на її виробництво та реалізацію;- післяпродажне обслуговування продукції; - охорона навколишнього середовища; - удоконалення технології виробництва; - розширення асортименту продукції та підвищення її якості; - дотримання законодавства та встановлених стандартів і нормативів; - забезпечення персоналу підприємства заробітною платою, нормальними умовами праці та можливостями професійного зростання; - недопущення збоїв у виробництві і постачанні готової продукції на ринок. Діяльність кожного підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції – створення оптимальної кількості товарів чи послуг для задоволення потреб суспільства за найменших виробничих витрат.
Здійснення цієї функції передбачає діяльність підприємства в різних сферах, що зумовлюється виконанням специфічних функцій кожної з них. Такими функціями є виробничо-технічні, економічні, соціальні. Виробничо-технічні функції підприємства пов’язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами, організацією їх використання, впровадженням нових технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом. Економічними функціями підприємства є: аналіз ринків збуту; управління процесами виробництва і збуту продукції; укладання контрактів; наймання працівників та організація їх діяльності; стратегічне і поточне планування; облік, звітність і ціноутворення; зовнішньоекономічна діяльність; фінансова діяльність. Соціальні функції підприємства реалізуються шляхом поліпшення умов праці та відпочинку працівників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг працівникам, благодійної діяльності.
103. Миттєвий, короткий і довгий ринковий періоди у функціонуванні п-ва
Характер поведінки виробника визначається багато в чому часовим
фактором. Наприкінці ХІХ ст. концепція Ж.Б. Сея булла конкретизована розробкою теорії спадної граничної продуктивності факторів виробництва, згідно з якою віддача від змінного фактора з нарощуванням обсягів його використання спадає. Зокрема, А. Маршалл обмежив дію закону спадної продуктивності фактором часу, виділивши три часових періоди виробництва: миттєвий, короткотривалий і довготривалий. У миттєвому періоді, на думку А. Маршалла, ніяких змін у виробництві не відбувається. Поняття „короткотривалий ” і „довготривалий ” мають різний зміст, економічний сенс, для характеристики стану виробництва на структурному рівні фірми і галузі. 3 точки зору фірми короткотривалий період – це період
часу, протягом якого виробничі потужності фірми є фіксованими, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо. З точки зору галузі короткотривалий період – це період, протягом якого кількість діючих фірм в галузі не змінюється. Довготривалий період з точки зору фірми – це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, у тому числі й виробничих потужностей. З точки зору галузі – це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можуть виникнути і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді кількість фірм в галузі не змінюється. Якщо, започатковуючи виробництво певного продукту, фірма у короткостроковому періоді найме менше персоналу, ніж цього вимагає наявне устаткування, то ефективність виробництва буде низькою. Наймані працівники будуть змушені виконувати не свої функції, а частина устаткування простоюватиме. Збільшення чисельності працівників дозволить скористатися перевагами спеціалізації і повністю завантажити потужності. За таких умов віддача факторів виробництва, їх продуктивність з кожним наступним залученим працівником зростатиме. Але розширення виробництва за незмінних потужностей не може тривати безмежно. У короткостроковому періоді, коли всі потужності будуть задіяні максимально, додатковий працівник мало що додасть до випуску, бо йому доведеться чекати, поки звільниться потрібне устаткування. З цього моменту продуктивність додатково залученого працівника спадатиме. Сукупний обсяг виробництва зростатиме все повільніше, а з досягненням певного рівня випуску почне скорочуватись: абсолютна зміна співвідношення „кількість працівників – кількість устаткування ” призведе до того, що ще один додатковий працівник скоріше буде заважати працювати іншим, ніж випускати додаткову продукцію...