26. Примордіалістська версія

Оформлення цієї течії було започатковане Едвардом Шилзом, який у 1957 р. опублікував у «Британському соціологічному журналі» статтю під назвою «Примордіалістські, особисті, релігійні та громадянські зв’язки». «Класичний» примордіаліст вважає, що в «донаціоналістичну» епоху склалася система взаємодії, взаємного «зчеплення» між людьми, основана на мовних, релігійних, расових, етнічних, територіальних та інших зв’язках. Відповідно, етнічна група, як і нація, для примордіаліста — це «природна» спільнота. Кожна людина як особистість несе в собі протягом усього життя почуття спорідненості з членами етнічної групи чи нації, почуття, корені якого — у місці народження, кровних зв’язках, релігії, мові та стилі міжособистісних та суспільних взаємин, які є «природними» для неї й «духовними» за своїм характером. Ці зв’язки являють собою «даність» людської особистості й закорінені в її підсвідомості, а не з’явилися внаслідок раціональної діяльності^[91].

Соціально–біологічний варіант примордіалізму (П’єр ван ден Берг) пропонує розглядати етнічність як форму, результат еволюції кровної, біологічної спорідненості. Соціологічна версія примордіалізму трактує мову, релігію, расу, почуття етнічності і територіальної належності як основні та найорганічніші форми єднання людей, колективності, відомі в історії. Отже, в націоналізмі й «націях» немає нічого специфічно нового — це лише особливий вид функціонування і вияву найдавніших форм міжособистісних стосунків, які існували в домодерну епоху й існуватимуть після неї^[93].

Близькими до примордіалістських є концепції, які Е. Сміт пропонує називати «переніалізмом» (від perennial — постійний, вічний, довічний). Переніалісти не наполягають на ідеї «природності» націй, вважаючи їх скоріше явищем історичним, соціальним, аніж природним. Водночас нації та етнічні спільноти розглядаються переважно як ідентичні явища. Визнаючи, що націоналізм як політичний рух та ідеологія належить до модерної доби, переніалісти стверджують, що нації — це осучаснені версії праісторичних етнічних спільнот чи колективних культурних ідентичностей, які існували разом з етнічними спільнотами в усі епохи людської історії. Спільноти, які ми нині називаємо «націями», почуття та ідеали, ототожнювані сьогодні з «націоналізмом», існували з давніх–давен, і те, що відповідні терміни виникли лише в модерну епоху, не заперечує «античності» явищ, які їм відповідають^[94].

Отже, з «переніалістами» та примордіалістами В. Коннора об’єднує передусім ідея про прадавні корені етнічних почуттів (що використовується головним чином для пояснення тези про ірраціональність етнічності і певних аспектів національної свідомості, які Коннор об’єднує одним терміном «етнонаціоналізм»).

Підсумовуючи основні положення примордіалістської концепції, американський антрополог Джек Еллер та його співвітчизник, соціолог Рід Кафлан зауважують, що вона містить три основні ідеї:

1. Всі види «прадавніх» ідентичностей, зв’язків вважаються апріорними, природними, біологічною «даністю». Вони мають духовний, психологічний зміст та основу й, відповідно, існують окремо від соціального досвіду і практики, до них. У будь–якому випадку соціальна сфера не розглядається як їхнє джерело, скоріше навпаки — вони безпосередньо впливають на суспільну практику^[97].

2. Ці «прадавні» почуття і зв’язки не піддаються чіткому, раціональному формулюванню, самоаналізові й усвідомленню, водночас вони мають регулятивну силу, домінують над людською свідомістю. Якщо людина є членом певної спільноти (етнічної чи національної), вона не вільна у виборі, так чи інакше вона обов’язково належить до цієї групи, особливо з погляду мови та культури.

3. Примордіалізм має справу передусім з емотивною, чуттєвою сферою людського буття. К. Ґіртц, зокрема, оперує такими поняттями, як «почуття належності», «сентименти», «зв’язки» тощо. Завдяки цьому примордіалізм стає чимось більшим за «теорію інтересу», а прадавні ідентичності якісно відрізняються від будь–яких інших форм ідентичності (наприклад, класової).

Австралійський дослідник Пол Джеймс вказує на такі недоліки примордіалістського бачення націогенези: есенціалізм, ідеалізм, функціоналізм (останній здебільшого стосується функціоналістського пояснення основних потреб людської натури, зокрема потреби належати до спільноти)..

Підсумок критичних зауважень щодо примордіалістських версій націогенези може бути таким:

1. «Прадавні», примордіальні емотивні зв’язки, які, на думку примордіалістів, стають основою формування етнічних груп та націй, не слід розглядати як психологічні чи соціально–психологічні «константи». Вони змінюються, еволюціонують і навіть зникають. Мовна самоідентифікація, наприклад, може змінюватись навіть протягом життя однієї людини, особливо в багатомовних суспільствах, де люди користуються декількома мовами чи діалектами. Людина здатна свідомо змінювати мовну орієнтацію в залежності від того, яка мова дає більші можливості для соціальної мобілізації. Те ж саме стосується й релігійної самоідентифікації, ставлення до кровних зв’язків тощо.

2. Наявність певних етнічних груп з «прадавньою» історією не є достатньою й необхідною передумовою для формування націй. Нація може виникнути шляхом змішування різних груп з «прадавньою» історією, нація може й не виникнути навіть тоді, коли певна група має таку історію тощо.

3. Примордіальні зв’язки не можна розглядати лише як ірраціональні, такі, що не піддаються аналізові. Насправді етнічна чи національна самоідентифікація — це, значною мірою, справа раціонального, свідомого вибору, і досить часто — наслідок цілеспрямованої культурної, освітньої політики держави чи еліт.

27. Титульна нація - частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави . Згідно з думкою деяких дослідників, титульною нацією є народ, який дав назву державі, а не народ, який прийняв на себе назву держави в процесі будівництва нації в ньому . Це поняття та її визначення виключені із законодавства Російської Федерації, як мають, по суті, декларативний характер і юридично некоректні . Поняття " титульна нація "було вперше введено відомим французьким поетом і політичним діячем націоналістичного спрямування Морісом Баррес в кінці XIX століття. Баррес розумів під нею домінуючу етнічну групу, мова та культура якої стають основою для державної системи освіти. Титульні нації Баррес протиставляв національних меншин (представники титульної нації , які проживають за межами її національної держави, наприклад, у той час - французи в Ельзасі і Лотарингії) та етнічних діаспор (етнічні групи всередині території національної держави, наприклад, євреї і вірмени у Франції). Баррес вважав, що національна держава може бути сильним тільки при наявності двох умов: національні меншини та етнічні діаспори повинні зберігати лояльність державі титульної нації, а титульна нація повинна підтримувати "свої" національні меншини за кордоном. Цю класифікацію Баррес розробив у період справи Дрейфуса. Одну з найбільш вдалих концепцій "меншинних груп" або просто "меншин" ще 1945 року запропонував відомий датський вчений Луїс Вірт. Він, зокрема, визначив меншину як "групу людей, яких через їх фізичні або культурні ознаки виділяють серед інших у суспільстві... для особливого і нерівноправного до них ставлення і які через це вважають себе об'єктом колективної дискримінації". При цьому він особливо наголошував, що, по-перше, "меншини об'єктивно займають несприятливі позиції у суспільстві", а, по-друге, - "люди, яких ми вважаємо меншинами з точки зору чисельності можуть бути більшістю". Наприкінці 60-х років американські етносоціологи К.Уоглі та М.Гарріс, не даючи власного визначення національної меншини, запропонували наступні критерії її ідентифікації: 1) меншини - це підлеглі і залежні частини складного, тобто поліетнічного суспільства; 2) меншини мають особливі фізичні чи культурні риси, які не поважаються пануючими частинами суспільства; 3) меншини це - групи, об'єднані особливими рисами, які мають їх члени, та безсиллям, котре спричиняється цією неповагою; 4) належність до меншини передається за принципом походження; 5) члени меншин чи то за бажанням, чи то за необхідністю схильні Одружуватись із представниками своєї групи.

28. Вивчення "етнічності" було започатковано ще у другій половині XIX ст. французьким істориком і соціологом Ернестом Ренаном. Заново термін було повернуто в етнологію в 1953 р. американським вченим Девідом Рісменом. Термін "етнічність" (англ. ethnicity) набув поширення на початку 70-х років XX ст., коли в США почалося вивчення ролі етнічних чинників у формуванні імміграційної людської спільноти США, яку місцеві вчені охрестили "американською цивілізацією". Запроваджений термін вони використовували для інтерпретації всіх етнічних і расових явищ і процесів, які тут відбувались упродовж двохсотлітнього періоду формування американської спільноти. Дискусії навколо поняття "етнічність", заплутаність його концепцій призвели до того, що термін ототожнюють як з поняттями "етнос" і "етнічна група", так і з термінами "етнічна ідентичність", "етнічна самоідентифікація" і т. ін. Ще й нині чимало західних і окремих російських вчених названі поняття і терміни вважають за синоніми. Сьогодні європейська і американська етнологія терміном "етнічність" найчастіше позначають наявну сукупність характерних рис кожної з етнічних груп (етносів). У 1974 р. американський журнал "Етнічність" небезпідставно твердив, що етнічність – це поєднання багатьох таких рис або компонентів, які належать до природи кожної з етнічних груп. Одні з дослідників тлумачать "етнічність" як процес визначення індивідуальної та групової ідентичності, другі – як особливу форму буття етнічних спільнот, треті – як такі риси, що проявляються лише у порівнянні з рисами інших етнічних спільнот, четверті –як наявність протиставлення "ми – вони". Ґрунтовну розробку поняття етнічності подав норвезький вчений Фредерік Варт, який вважав, що етнічність – це такі збережені і передавані з покоління в покоління звички, від яких людина неспроможна відмовитись, але може внести до них певні корективи. Це означає, що етнічність може сприйматись як така своєрідна характеристика особистості, як такі відчуття її належності до певної людської спільноти, які формуються на основі генетичної і соціальної єдності етносів і проявляються у порівнянні "нас" з "не нами". Термін "етнічність" багатозначний і включає як групову чи індивідуальну самоідентифікацію, так і сукупність обов'язкових рис і ознак. Етнос (грец. ἔθνος — народ) — група людей, об'єднаних спільними ознаками: об'єктивними або суб'єктивними. Різні напрямки в етнології включають в ці ознаки походження, мову, культуру, територію проживання, самосвідомість і інш. Основи сучасної теорії етносу були закладені в 1920-х С. М. Широкогоровим. Він розглядав етнос як основну форму існування локальних груп людства, а основними ознаками його вважав «єдність походження, звичаїв, мови й укладу життя У роботах представників іншого теоретичного напряму А. С. Арутюнова і Н. Н. Чебоксарова етнос був розглянутий у контексті теорії комунікації. Етноси представлялися як ареали підвищеної щільності інформації. Особлива увага була звернута на міжпоколінну трансляцію інформації, що забезпечує наступність і стабільність етнічної системи в часі. Стадіальні типи етнічних спільнот — племена, народності і нації розглядалися як три різних типи інформаційної щільності. Концепція Арутюнова і Чебоксарова стала найбільш продуктивним в інструментальному і прикладному відношенні варіантом теорії етносу. Послідовно немарксистський підхід до феномена етносу відрізняє роботи Гумільова. У них етносом представлені як елементи етносфери — особливої біосоціальної реальності, що розвивається за своїми унікальними законами. Етнос, за Гумільовим, може перебувати в «персистентному» (циклічному) і «динамічному» стані. Перехід в останній обумовлений свого роду мутаціями — пасіонарними поштовхами. За Гумільовим, етнос проходить ряд стадій розвитку, і, подібно живому організмові, помирає. Завдяки відвертому нонконформізмові концепція Гумільова набула надзвичайну популярність, особливо за межами професійної аудиторії. При всіх розходженнях концепції етносу мають ряд спільних недоліків. У західній соціально-культурній антропології поняття етносу уживається порівняно рідко, а побудова його теорії не вважається актуальним. Більш уживаним є поняття «етнічність», що відбиває приналежність до певної нації або етнічної групи. Дотепер зберігає свою значимість дане Максом Вебером визначення етнічної групи: це така група, члени якої «мають суб'єктивну віру в своє спільне походження через схожість фізичного вигляду або звичаїв, або того й другого разом, або ж через спільну пам'ять про колонізацію і міграцію». Група етнічна (мовно-етнічна) — 1. Територіальна частина певного етносу, якій притаманні особливості в культурі, побуті, мові (наявність діалекту, говору, говірки), а також особлива самосвідомість і, звичайно, самоназва; 2. Невелика частина певного етносу, яка територіально відійшла від нього в результаті міграції, але зберегла попередню етнічну свідомість, мову, особливості культури й побуту (наприклад, українці в Казахстані, Канаді тощо). Термін «етнічна група» часто вживається як синонім термінів «етнічність»' та «етнічна ідентичність», «нація», «національна група», «етнічна» та «національна меншина» тощо. Втім, значна частина західних вчених взагалі не вважає за потрібне займатись питаннями визначень[2]. У міжнародному праві терміни «етнічність», «етноси», «етнічна група» та деякі близькі їм — відсутні[2], замість них вживаються терміни «нація», «народ» та 'національна меншина". На думку деяких українських науковців[2], без таких визначень не завжди зрозуміло, про що конкретно йдеться, тим більш, що за кожним із цих термінів стоять далеко не однакові феномени. Проблема визначення поняття «етнічна група» ускладнюються тим, що колишні радянські вчені зловживали соціологічними категоріями, а західні — психологічними. За твердженням західних вчених, характерною рисою етнонаціональних груп є те, що, по-перше, у країнах свого проживання, вони, як правило, не мають власної національної державності, а по-друге, «вони мають свою історію (англ. history), але не мають своєї' історичності (англ. historicity), тобто виявляють себе у сфері культури і не є активними історичними суб'єктами»