13. Юридичний позивітивізм: покарання, розвиток і суть

(П. Лабанд, К. Бергбом -у Німеччині; Д. Остін - в Англії; Г. Шершеневич - у Росії та ін., друга половина XIX ст.) відкинула поділ права на природне і позитивне, визнавала і вихваляла позитивне право, а виникнення права вбачала в системі юридичних норм, створених державою. Отже, право - похідне від держави, вторинне, не існує без держави; нормативні судження законодавця не підлягають обговоренню. До негативних ознак цієї теорії слід віднести ототожнення права і закону, виключення участі суспільства у формуванні права, невизнання природних прав людини. Проте не можна відкидати внеску цієї теорії у розвиток юриспруденції систематизацією правових знань, розробкою юридичних понять і категорій завдяки використанню формально-догматичного методу. Щоправда, значення цього методу прихильниками теорії перебільшувалося, абсолютизувалося. Не ставилося завдання виявити глибинні зв'язки і взаємодію соціальної і правової систем, яке неможливо було здійснити за допомогою лише формально-догматичного аналізу.

14. Нормативна, або "чиста", теорія права

(Ганс Кельзен, X. Л. А. Хартр - друга половина XX ст.) близька до теорії юридичного позитивізму, виводить право від норм, що не залежать від об'єктивної реальності ("чиста" теорія) і мають певну ієрархію (так звана піраміда норм: гіпотетична грунднорма, основний закон, норми поточного закону, потім - норми підзаконних актів), де нижчі норми підкорені вищим. В основі піраміди норм містяться індивідуальні норми, судові й адміністративні рішення, а також конкретні угоди (договори). Ця теорія є виключно емпіричною теорією закону, тобто закону, що має обґрунтування в самому собі і існує поза впливом суспільного життя. Навіть процес нормотворчості (у тому числі законодавчий процес) виключається зі сфери "чистої" науки про право.

Позитивним у цій теорії є те, що акцентована увага на таких властивостях права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання, додержання принципу законності. Слабка сторона вбачається в тому, що нормативна теорія усунула можливість пошуків основи права поза самим правом, адже його "основна норма" (грунднорма) не виходить із сфери соціально-економічних, політичних та інших суспільних відносин, а виводиться виключно логічним шляхом, виступаючи вищим критерієм пізнання права. Який її зміст, теорія чітко не пояснює.

15. Природно-правова теорія

Зародилася у сиву давнину, але своєї кульмінації досягла в епоху буржуазних революцій (ХУП-ХУШ ст.). її найвизначніші представники - Гроцій, Спіноза, Локк, Монтеск'є, Руссо, Джеферсон, Гамільтон, Козельський, Радищев, Кант та ін. Теорія вільна від теологічного, божественного, надприродного пояснення виникнення і сутності права. її вихідним пунктом є теза про наявність у кожної людині невід'ємних прав і свобод, котрими вона наділена природою, так само як вона наділена розумом, пристрастями, устремліннями. Це є природне право. Тільки згодом, коли утворюється держава в результаті колективного договору, виникає позитивне право, що призначене закріпити природні права людини, створити реальні гарантії для їх дії. Усі варіанти природно-правової теорії побудовані на співвідношенні "природний стан" (природне право) - "державний (громадянський) стан" (позитивне право). Отже, природно-правова теорія віддавала пріоритет ідеологічному і ціннісному (аксіологічному) аспектам права, що недостатньо для повноти розуміння його виникнення і сутності. Досягненням цієї теорії є те, що вона поставила в центр розгляду людину і її права, а недоліком - вивчення людини і пояснення виникнення права здійснювалося у відриві від суспільства.