24. Форми і джерела права:співвідношення понять і явищ

"Джерело права" і "форма права" взаємопов'язані, але не тотожні поняття. Джерело права розкриває витоки формування права, причини і закономірності процесу його виникнення і розвитку, а форма права показує, як зміст права нормативно організується і виражається ззовні.

Поняття "джерело права" вживається у розуміннях: матеріальному, ідеологічному, інституційному, формальному (юридичному).

Джерела права в матеріальному розумінні - це економічні, соціальні, політичні та інші умови, що спричинюють або об'єктивно зумовлюють виникнення правових норм.

Джерела права в ідеологічному розумінні - це правова і політична свідомість суб'єктів нормотворчості; ідеї, концепції, теорії, покладені у підставу правових норм.

Джерела права в інституційному розумінні - це діяльність публічних органів та інститутів (громадянського суспільства, держави) як суб'єктів формування і встановлення права.

Джерела права у формальному (юридичному) розумінні - акти уповноважених суб'єктів права, що є формою вираження і закріплення правових норм і принципів, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини. Інакше, це зовнішні виявлення буття об'єктивно існуючих правових норм і принципів, які є мірою охоронюваного державою права.

Форми права - вихідні від держави або визнані нею зовнішні, офіційно-документальні способи вираження (організації, існування) змісту права, його норм і принципів, надання їм юридичного значення. При написанні "джерело (форма) права" підкреслюється, що мова йде саме про джерела права у формальному (юридичному) розумінні.

25. Поняття та види історичних форм права:

o нормативно-правовий акт; * нормативно-правовий договір (внутрішньодержавний); * міжнародно-правовий акт (домінуючим є договір);o правовий прецедент (судовий і адміністративний);o правовий звичай;o правова доктрина (доктринальний текст);o релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма).

Найпоширенішими джерелами (формами) права є нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір (особливо його різновид - міжнародно-правовий договір), правовий прецедент (особливо його різновид - судовий прецедент), правовий звичай. Провідним джерелом (формою) права у державах світу в XXI ст. утвердився нормативно-правовий акт. Він є основним джерелом (формою) права і в Україні.

Нормативно-правовий акт - офіційний акт-документ, ухвалений уповноваженими суб'єктами нормотворчості у визначеній формі і порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий договір, або договір нормативного змісту - спільний акт-документ двох або більше сторін (нормотворчих органів), що установили нові норми права за взаємною згодою з метою врегулювання певних життєвих ситуацій, слугує підставою для видання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій і забезпечується державою відповідно до закону. Нормативно-правові договори є самостійною частиною механізму правового регулювання.

Види нормативно-правових договорів за територією регульованих відносин:

1. Внутрішньодержавний - спрямований на регулювання внутрішньодержавних відносин.

2. Міжнародний - спрямований на регулювання міжнародних відносин і утворення міжнародних співтовариств.

Міжнародні договори за рівнем їх укладання можуть бути:

- міждержавними - приєднання до них або прийняття (укладання) їх проводяться від імені У к р а ї н и: це угоди, що укладаються між двома чи кількома суверенними державами на певний строк або безстроково.

- міжурядовими - приєднання до них чи прийняття (висновок) їх здійснюється від імені уряду України: це угоди між урядами двох або кількох суверенних держав на певний строк чи безстроково.

- міжвідомчими - приєднання до них або прийняття (укладання) їх відбувається від імені міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України: це угоди між міністерствами, комітетами урядів двох або кількох суверенних держав на певний строк чи безстроково.

Не всі договори мають потребу в офіційному схваленні парламенту. Ними, як правило, є міждержавні договори. Норми міждержавних договорів диктують певні стандарти поведінки держав, що дали згоду на їх обов'язковість. Із санкції держави міжнародний акт (договір) поширюється на її територію, стає частиною національного законодавства.

Правовий прецедент — це принцип, який покладений в основу рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи, що в майбутньому стає загальнообов'язковим правилом при вирішенні всіх аналогічних справ. Судовий прецедент і судова практика визнавалися формами права ще в Стародавньому Римі. Починаючи з XIII століття, прецедентне право набуває поширення в Англії, де воно утворюється королівськими судами.

Правовий звичай — це визнане державою правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосування протягом тривалого часу. Звичай стає правовим тоді, коли він дістав санкцію (офіційне схвалення) держави. Санкціонування звичаю відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою і адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі. Для правового звичаю характерно те, що він, як правило, має локальний характер, відносно невелику сферу поширення; є консервативним за своєю природою, закріплює результати тривалої суспільної практики і може відбивати як загальні моральні, духовні цінності народу, так і деякі передсуди; тісно пов'язаний з релігійними і традиційними нормами.

На певних історичних етапах розвитку правових систем формою права виступає юридична наука. Так, найвидатніші римські юристи давали роз'яснення, обов'язкові в подальшому для судів. Протягом тривалого часу правова доктрина впливала на розвиток права в романо-германській правовій системі: саме зусиллями вчених французьких, німецьких, італійських університетів у XIII—XIX століттях вироблялись основні принципи права.

У мусульманському праві, де формою права визнаються релігійні тексти, які містяться в Корані і Сунні, допускаються офіційні посилання на наукову доктрину.