1.Поняття і види юриспруденції.

Юриспруденція, юридична наука, правознавство (лат. Jurisprudencia — праворозсудливість, лат. juris-prudentia — правознавство) — комплексна суспільна наука, система знань про об'єктивні закономірності (необхідності) і випадковості виникнення, розвитку і функціонування права і держави в їхній структурній єдності, їхнє місце і роль у суспільному житті. Історично як самостійна галузь суспільствознавства юриспруденція виникла в Стародавньому Римі: наприкінці IV — початку III ст. до н. е. з'явився термін «юриспруденція», а до початку I століття до н. е. відбулося її оформлення як системи володіння навичками професійно-юридичної майстерності. Наприкінці середніх віків юриспруденція розвивається вже в якості зведеної наукової дисципліни.

Юриспруденцію можна розглядати як науку і навчальну дисципліну. В тому чи іншому значенні в юриспруденції розрізняють такі основні види (групи) дисциплін:

1) теоретико-історичні (синтезуючі): теорія права і держави, історія права і держави - загальна і вітчизняна, історія вчень про право і державу, а також суміжні з ними дисципліни - філософія права, соціологія права, етнологія права, юридична герменевтика та ін.;

2) галузеві (базові): конституційне право, цивільне право, кримінальне право, адміністративне право, цивільно-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та ін., які вивчають і пояснюють нормативний зміст галузей права;

3) міжгалузеві: повітряне право, аграрне право, транспортне право, митне право та ін., що тісно пов'язані з галузевими, виникли на стику кількох галузей права, проте мають самостійний предмет вивчення;

4) прикладні: кримінологія, криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, правова статистика, оперативно-розшукова діяльність та ін. Для вирішення правових питань ці дисципліни використовують положення і висновки суміжних юридичних дисциплін, а також гуманітарних (історії, політології, соціології та ін.) і природничих наук (фізики, хімії, біології, медицини та ін.);

5) організаційні: вивчають організацію та діяльність державних органів (державне будівництво), органів місцевого самоврядування (організація місцевого самоврядування), судових і правоохоронних органів (прокурорський нагляд, організація правосуддя, правоохоронні органи тощо).

6) зарубіжні порівняльного характеру: конституційне право зарубіжних країн (порівняльне конституціознавство), порівняльне правознавство (правові системи світу) та ін. Загальне порівняльне правознавство (юридична компаративістика) може бути віднесено до теоретико-історичних наук (першого блоку юридичних дисциплін) як їх відносно самостійна частина;

7) міжнародні: публічне міжнародне право, приватне міжнародне право, консульське і дипломатичне право, європейське право та ін. Теорія права і держави має певні відмінності від історії права і держави та історії вчень про право і державу (хоч вони і належать до однієї групи теоретико-історичних дисциплін).

2. Держава і право як об’єкт і предмет юридичної науки Об'єктами юридичної науки є держава і право — фактично два об'єкти. Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення. Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сферах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця конкретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характеристиках держави і права, у системі понять юридичної науки в цілому та окремих юридичних наук. Предмет юридичної науки — об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності. Якщо предмет юридичної науки — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки — якийсь певний елемент юридичної дійсності.